Розділ «Три неприємні п’єси»

Панi Ворен. Вийшов люльку покурити. (Пiдходить до коминка й вiдвертається, намагаючись заспокоїтися. о. Семюел бере зi стола свiй капелюх. Тимчасом увiходить Вiвi, а також Френк, що опускається на найближчий стiлець з виглядом до краю знеможеним. Панi Ворен повертається до Вiвi й каже їй, з пiдкресленою афектацiєю дбайливої матерi). Ну, донечко, чи добре повечеряла?

Вiвi. Вечерi панi Едiсон вам вiдомi. (Пiдходить до Френка й, жартуючи, потiшає його). Френку, бiдолашний мiй! Вам не лишили нi шматочка м’яса! Мусiли їсти самий хлiб та сир, та ще пиво! (Серйознiшим голосом, нiби кажучи, що годi на сьогоднi жартiв). Справдi, її масло — це щось жахливе. Треба написати, хай пришлють з крамницi.

Френк. Напишiть, в iм’я всього святого! (Вiвi пiдходить до бюрка й робить нотатку, щоб замовити масла. Із внутрiшнього покою виходить Пред, згортаючи хустку, якою користавсь замiсть серветки).

о. Семюел. Френку, мiй сину, час збиратися додому. Твоя мати ще не знає, що ми запросили гостей.

Пред. Боюсь, що ми завдамо вам клопотiв.

Френк. Зовсiм навпаки, Преде, моя мати буде дуже рада вас бачити. Вона освiчена, з артистичними нахилами жiнка; i цiлiсiнький рiк вона нi з ким не бачиться, окрiм панотця. Отже, можете уявити собi, як їй тут страшенно нудно. (До о. Семюела). Правда, панотче, у вас немає нi iнтелектуальних, нi артистичних нахилiв? Так проведiть-но швидше пана Преда додому; а я залишуся тут i розважатиму панi Ворен. Ви знайдете Крофтса в садку. З нього буде чудова компанiя за пляшкою.

Пред (бере капелюха з мисника й пiдходить до Френка). Ходiмо разом, Френку. Панi Ворен давно не бачилася з панною Вiвi; а ми досi не дали їм змоги хоч на хивилинку лишитися на самотi.

Френк (зовсiм лагiдно, дивлячись на Преда з романтичним замилуванням). Правда, а я й забув. Дуже дякую вам, що ви менi нагадали. Ви справжнiй джентльмен, Преде. І таким були завсiди — це й мiй iдеал у життi. (Намiряється йти, але на мить зупиняється мiж Предом та батьком i кладе руку на плече Предовi). Ах, коли б мiй батько були ви, а не той старий грiховода! (Кладе другу руку на плече батьковi).

о. Семюел (гримає). Замовкнiть, сер, це нечестивi слова.

Панi Ворен (смiючись вiд щирого серця). Навчiть його шануватися, Семе. Ну, добранiч. Вiддайте Джорджевi його капелюх та цiпок i перекажiть йому моє привiтання.

о. Семюел (беручи їх). Зоставайтеся здоровi. (Стискають руки. Проходячи повз Вiвi, прощається й з нею. Тодi галасливо наказує Френковi). Рушайте, сер, зараз. (Виходить. Тимчасом Френк бере капелюха з мисника й рушницю. Пред стискає руки панi Ворен та Вiвi й виходить; панi Ворен лiниво випроводжає його до дверей i дивиться йому вслiд, як вiн проходить садом. Френк мовчки благає Вiвi, щоб вона його поцiлувала, але та, вiдстороняючи його суворим поглядом очей, бере з бюрка кiлька книжок i папiр i сiдає при столi, що посеред кiмнати, поближче до свiтла лампи).

Френк (при дверях, бере панi Ворен за руку). Добранiч, люба панi Ворен. (Стискає їй руку. Вона вириває руку, губи їй стискаються; здається, що вона хоче схопити його за вуха. Той злiсно смiється й вибiгає геть, з силою брязнувши дверима).

Панi Ворен (знову пiдходить до стола навпроти Вiвi, готова тепер, по виходi чоловiкiв, провести нудний вечiр з дочкою). Ти коли чула, щоб хто так гримав дверима? От поганець! (Сiдає). Послухай, любко, не подавай йому нiяких надiй. Я певна, що це якесь ледащо.

Вiвi. Я теж боюся, що бiдний Френк — справдi-таки ледащо. Треба позбутись його; але менi буде його шкода, хоч вiн цього й не вартий, бiдний хлопчина. Той Крофтс, здається, теж не кращий вiд нього, як гадаєте?

Панi Ворен (ображена з її байдужого тону). Що ти знаєш про людей, дочко, що дозволяєш собi таке казати про них? Тобi доведеться звикнути до товариства сера Джорджа Крофтса, бо вiн менi друг.

Вiвi (незмiненим тоном). Хiба? Ви гадаєте, що ми будемо жити вкупi, — тобто ми з вами, хотiла я сказати?

Панi Ворен (витрiщивши на неї очi). А то як же — поки не вийдеш замiж. Ти бiльше не повернешся до школи.

Вiвi. Ви гадаєте, що моє життя вам буде до смаку? Я маю сумнiви щодо цього.

Панi Ворен. Твоє життя! Що ти хочеш цим сказати?

Вiвi (розрiзаючи сторiнки книжки ножем, що висить у неї за поясом). Хiба вам нiколи не спадало на думку, що й у мене може бути своє життя, як у всiх iнших людей?