Розділ «Три неприємні п’єси»

Крофтс. Навiщо ви подаєте цьому жевжиковi надiї?

Панi Ворен (разом насторожившись). Слухайте, Джордже, яке вам дiло до моєї дiвчини? Я бачила, яким поглядом ви дивилися на неї. Пам’ятайте собi: я знаю вас i ваш погляд.

Крофтс. Хiба вже заборонено на неї дивитись?

Панi Ворен. Коли тiльки я побачу, що ви щось затiваєте, я вас негайно вiдiшлю в Лондон. Один мiзинчик моєї доньки дорожчий менi за все ваше тiло й душу. (Крофтс вiдповiдає глузливою посмiшкою. Побачивши, що театральний вияв материнської любови не справив на нього враження, вона трохи червонiє й додає лагiднiшим голосом). Заспокойтеся: цей жевжик має не бiльше шансiв, як ви самi.

Крофтс. Хiба чоловiковi не можна зацiкавитися дiвчиною?

Панi Ворен. Не такому, як ви.

Крофтс. Скiльки їй рокiв?

Панi Ворен. Навiщо вам знати?

Крофтс. А вам навiщо робити з цього таємницю?

Панi Ворен. Бо я так хочу.

Крофтс. Менi ще немає п’ятдесяти, а моя власнiсть, як i завжди, в доброму станi.

Панi Ворен (перепиняє). Бо ви такий скнара, як i розпусник.

Крофтс (провадить далi). А баронiвський титул теж на вулицi не валяється. Нiхто в моєму становищi не згодився б мати вас за тещу. Чому б їй не пiти за мене?

Панi Ворен. За вас?

Крофтс. Ми чудово зажили б собi втрьох. Я вмру ранiше вiд неї й залишу її багатою молодою вдовою. Хiба погано? Ввесь час, поки я гуляв з тим дурнем, ця думка зростала в моєму мозку.

Панi Ворен (з огидою). Авжеж, такi думки якраз пасують до вашого мозку. (Вiн ураз зупиняється. Обидва обмiнюються поглядами. Вона дивиться йому просто в вiчi, i за її зневажливою огидою ховається якась шана. Вiн позирає на неї скоса, нiби спокушаючи її, з жадiбним блиском очей, розпусною посмiшкою).

Крофтс (не дочекавшись вiд неї спiвчуття, раптом став стурбований i настирливий). Послухайте, Кiттi. Ви ж розумна жiнка. Не вдавайте святу. Я вас нiчого не питатиму; вам нiчого не треба менi казати. Всю свою власнiсть я перепишу на неї; якщо ж ви хочете одержати чек у день шлюбу, просiть, скiльки хочете, в межах можливого.

Панi Ворен. І ви, Джордже, цiєї спiваєте, як усi старi пiдтоптанi дiди!

Крофтс (люто). Проклята жiнка! (Вона встає й гнiвно дивиться на нього. Саме в цю мить вiдчиняються дверi внутрiшнього покою. Чутно голоси й ходу. Крофтс, не в силi тримати себе спокiйно, вибiгає геть з котеджу, о. Семюел увiходить).

о. Семюел (озираючись). А де ж сер Джордж?