Розділ «Три неприємні п’єси»

Покоївка (жалiсно, падаючи на колiна). О, нi, панно Бланш, не женiть мене геть од себе, не…

Бланш (з погордливою огидою). Геть! Я вас ненавиджу! (Покоївка, вражена в саме серце, плаче ревно). Замовкнiть. Що, пiшли тi два пани?

Покоївка (плачучи). О, як ви могли сказати таке менi, панно Бланш, менi, що…

Бланш (схоплюючи її за волосся й за горло). Покиньте верещати, я вам кажу, якщо не хочете, щоб я вас убила.

Покоївка (заперечуючи й благаючи, але обережно зниженим голосом). Пустiть мене, панно Бланш, ви ж потiм пожалкуєте, як i завжди. Пригадайте, як жахливо ви порiзали менi голову останнього разу.

Бланш (лютуючи). Вiдповiдайте ж, чуєте? Вони пiшли?

Покоївка. Лiкчiз пiшов i мав вигляд жахл… (Вона уриває iз здушеним викриком, бо пальцi Бланш скажено її стискують).

Бланш. Хiба я питаю вас за Лiкчiза? Ви, падлюко, ви чудово знаєте, про кого я кажу, ви це робите навмисне.

Покоївка (ледве дихаючи). Вони лишаються на снiданок.

Бланш (пильно вдивляючись їй в обличчя). І вiн?

Покоївка (пошепки, потверджуючи рухом). Так,панно. (Бланш повiльно випускає її й стоїть, випроставшись, iз стисненими кулаками й скам’янiлим обличчям. Покоївка, вiдчуваючи, що напад лютi минув, i не боячись бiльше насильства, знесилена, лишається бiля її нiг, намагаючись привести до ладу своє волосся й очiпок i хлипаючи потроху з несили й болю). Ну, ось, тепер у мене руки тремтять через вас, i в мене все бряжчатиме на тацi в час снiданку, аж усi на мене зважатимуть. Це дуже погано з вашого боку, панно Бл… (Сарторiюс кашляє за сценою).

Бланш (прудко). Ш-ш! Устаньте! (Покоївка поспiшно встає i виходить якомога непомiтнiше, обминаючи Сарторiюса дорогою до дверей. Вiн суворо позирає на неї i пiдходить до Бланш. Покоївка тихенько причиняє за собою дверi).

Сарторiюс (зажурено). Люба моя, невже ти не можеш трохи бiльше владати собою?

Бланш (важко дихаючи вiд свого нападу, що ще ущухає). Нi, я не можу. Я хочу. Я роблю все, що можу. Нiхто, справдi кохаючи мене, не покинув би мене через мiй темперамент. Я нiколи нiкому з наших служникiв не виказувала його, окрiм цiєї дiвчини; а вона — єдина, що лишається в нас.

Сарторiюс. Але ж, люба моя, згадай, що маємо зустрiнутись iз нашими гiстьми зараз, за снiданком. Я збiг униз поперед них, щоб повiдомити тебе, що я залагодив це маленьке непорозумiння з Тренчем. То йому Лiкчiз наговорив рiзної гидоти. Тренч молодий i дурний, але тепер усе гаразд.

Бланш. Я не хочу одружуватись iз дурнем.

Сарторiюс. Тодi тобi доведеться обрати собi чоловiка за тридцять рокiв, Бланш. Не сподiвайся надто багато, дитино моя. Ти будеш багатша за свого чоловiка й, гадаю, розумнiша. Менi б подобалось бiльше, якби так воно й було.

Бланш (схоплюючи його руку). Тату!

Сарторiюс. Що, моя люба?

Бланш. Чи можу я вирiшувати iз цим шлюбом, як менi до вподоби, чи мушу зробити, як тобi подобається?