Розділ «Три неприємні п’єси»

Покоївка (її обличчя виразно смутнiшає). Слухаю, пане. (Знехотя повертається, щоб iти).

Сарторiюс (з новою думкою). Стiйте. (Вона зупиняється). Перекажiть паннi Бланш, що я сам тут i прошу прийти на хвилинку, якщо вона вiльна.

Покоївка (з полегшенням). Слухаю, пане. (Виходить).

Сарторiюс. Ходiмте, я покажу вам вашу кiмнату, Гаррi. Сподiваюсь, ви скоро будете себе почувати в нiй гаразд, як удома. Ви також, пане Кокене, мусите затямити дорогу сюди. Ходiмо, поки Бланш не прийшла. (Іде до дверей).

Кокен (iдучи слiдом за ним, жваво). Наша маленька суперечка викликала в мене добрий апетит.

Тренч (сумовито). А мене зовсiм його позбавила. (Виходять, Сарторiюс придержує їм дверi й намiряється iти слiдом, коли знов з’являється покоївка. Це плаксиве симпатичне створiння, що й зараз ледве стримує сльози).

Сарторiюс. Ну, що ж, панна Бланш iде?

Покоївка. Так, пане. Мабуть так, пане.

Сарторiюс. Чекайте тут, поки вона прийде, i скажiть їй, що я цю ж хвилину повернуся.

Покоївка. Слухаю, пане. (Увiходить у кiмнату. Сарторiюс позирає на неї з пiдозрою, коли вона проминає його. Вiн причиняє дверi й повертається слiдом за нею).

Сарторiюс (знижуючи голос). Що з вами?

Покоївка (хлипаючи). Нiчого, пане.

Сарторiюс (не пiдвищуючи голосу, але загрозливiш). Майте обачнiсть, треба поводитись як слiд, коли є гостi. Чуєте?

Покоївка. Так, пане. (Сарторiюс виходить).

Сарторiюс (за лаштунками). Пробачте, менi треба було сказати кiлька слiв служницi. (Чути, як вiдповiдає Тренч: «Та що там» i Кокен — «О, просимо, вельмишановний!» Звук їхнiх голосiв затихає, вiддаляючись. Покоївка голосно сопе носом, витирає очi, потiм iде до однiєї з книжкових шаф i виймає з шухляди шматок жовтої бiбули й клубок мотузка. Вона кладе це все на столi й бореться з новим риданням. Увiходить Бланш iз шкатулкою в руках. Вона має вигляд сильної й рiшучої жiнки в глибокому стражданнi. Покоївка позирає на неї з виразом пригнобленого, ображеного кохання й заразом великого жаху).

Бланш (озирнувшись). Де батько?

Покоївка (тремтячи, замирливо). Вiн сказав, що зараз повернеться, панночко. Я певна, що вiн не забариться.Осьде папiр i мотузок готовi вже, панночко. (Розгортає папiр на столi). Можна загорнути вам пакунок, панi?

Бланш. Нi, дбайте за свої власнi справи. (Спорожняє шкатулку на бiбулу. Це пачка листiв i декiлька коштовностей. Вона зриває з пальця персня й так сердито кидає його на купу, що вiн одкочується й падає на килим. Покоївка покорiрливо пiднiмає його й кладе на стiл, знов сопучи й утираючи очi). Чого ви плачете?

Покоївка (жалiсно). Ви так жорстоко до мене говорите, панно Бланш, а я вас так люблю. Я певна, що нiхто бiльш опрiч мене не залишився б, щоб зносити те, що я маю зносити.

Бланш. Тодi йдiть геть. Я вас не потребую. Чуєте? Йдiть геть!