Розділ «Три неприємні п’єси»

У бiблiотецi добiрно вмебльованої вiлли в Сурбiтонi, сонячного вересневого ранку. Сарторiюс працює за письмовим столом, на якому розкиданi дiловi листи. Позад нього — камiн, прибраний по-лiтньому, у протилежнiй стiнi вiкно. Мiж столом i вiкном у найчепурнiшому хатньому вбраннi сидить Бланш, читаючи «Королеву». Посерединi — дверi, пофарбованi, як i всi дерев’янi частини, на найтемнiше-червоне, з мiдною ручкою й рiзьбленими одвiрками й фронтоном. По всiх стiнах тягнуться полицi добре оправлених книжок, що щiльно пасують до своїх мiсць, наче рядки цеглин. У кутку стоїть бiблiотечна драбина.

Сарторiюс. Бланш!

Бланш. Що, тату?

Сарторiюс. Маю новини.

Бланш. Якi?

Сарторiюс. Я кажу про новини для тебе — вiд Тренча.

Бланш (з удаваною байдужiстю). Справдi?

Сарторiюс. «Справдi?» І це все, що ти маєш менi сказати? О, прекрасно. (Знов береться до роботи. Мовчанка).

Бланш. Що кажуть його рiднi, тату?

Сарторiюс. Його рiднi! Хiба я знаю. (Працює далi. Знову мовчанка).

Бланш. А вiн що каже?

Сарторiюс. Вiн! Вiн нiчого не каже. (Повiльно складає листа й шукає конверта). Вiн вважає за краще повiдомити про наслiдки своєї… куди це я його поклав… ага, ось. Так, вiн вважає за краще повiдомити про наслiдки особисто.

Бланш (схоплюючись). О, тату! Коли вiн прибуде?

Сарторiюс. Якщо вiн пiде iз станцiї пiшки, вiн може прибути протягом найближчої пiвгодини. Якщо ж вiн поїде, то може бути тут щохвилини.

Бланш (швидко подаючись до дверей). О!

Сарторiюс. Блянш.

Бланш. Що, тату?

Сарторiюс. Ти ж, звiсно, не зустрiнешся з ним, поки вiн не поговорить зi мною.

Бланш (лицемiрно). Звiсно, нi, тату. Менi б i на думку не спало.

Сарторiюс. Ну, й гаразд. (Вона хоче вийти, коли вiн простягає руку, кажучи з батькiвським почуттям). Люба моя дитино! (На вiдповiдь вона повертається, щоб його поцiлувати. У дверi стукають). Увiйдiть. (Входить Лiкчiз[4] з чорною валiзою. Це обсмиканий, нужденний чоловiчок, брудний обличчям i бiлизною, з рiдкою бородою й баками; починає лисiти. Рот i очi його свiдчать, що це — зразок людини-тер’єра, нервового, витривалого й упертого, але ж вiн принижено-наляканий i послужливий перед Сарторiюсом. Вiн вiтає Бланш: «Доброго ранку, панночко»; вона ж проходить повз нього з презирством, ледве вiдповiдаючи йому).