Розділ «Учень Диявола»

Сержант. Нi, мем, жодної хвилини. На нiч ми залишили його у Брайдуеллi, а зараз його приведено сюди на вiйськовий суд. Не хвилюйтеся, мем: вiн спав, як дитина, i добре поснiдав.

Джудiт (не вiрячи йому). Вiн у доброму настрої?

Сержант. У найкращому, мем. Наш капелан завiтав до нього вчора ввечерi, i вiн виграв у нього в карти сiмнадцять шилiнгiв. Вiн подiлив їх мiж нами, як справжнiй джентльмен. Служба службою, мем, — це так; але ви тут серед друзiв!

Чути твердi кроки солдатiв, що наближаються.

Ось, мабуть, вiн iде.

Рiчард заходить до кiмнати; весь вигляд його нiтрохи не стурбований i не пригнiчений. Сержант киває головою до конвойних i показує їм ключ вiд кiмнати, якого тримає в руцi. Вони виходять.

Ось ваша ледi, сер.

Рiчард (пiдходячи до неї). Що? Моя дружина? Моя кохана дружина! (Бере її руку i цiлує з пiдкресленою i перебiльшеною ґалантнiстю). Скiльки ж часу, сержанте, ви даєте пригнiченому горем чоловiковi на прощання?

Сержант. Скiльки можна буде, сер. Ми не потривожимо вас, доки не почнеться судове засiдання.

Рiчард. Але вже час його починати.

Сержант. Це правда, сер, але трапилась затримка. Лише зараз прибув генерал Бергойн — Джоннi-джентльмен, як ми звемо його, — а вiн не встигне завдати всiм гарту ранiше, як за пiвгодини. Я знаю його, сер: я служив з ним у Португалiї. Двадцять хвилин — цiлком вашi, сер, i з вашого дозволу, я жодної з них бiльш не вiдберу. (Виходить, замкнувши за собою дверi. Рiчард одразу залишає розв’язний тон i говорить до Джудiт щиро i з пошаною).

Рiчард. Мiсiс Андерсон, ви дуже ласкавi, що вiдвiдали мене! Як ви почуваєте себе пiсля вчорашнього? Я мусив покинути вас ранiше, нiж ви опритомнiли, але послав переказати Ессi, щоб вона пiшла до вас i надала вам допомогу. Чи зрозумiла вона, що саме я їй звелiв?

Джудiт (задихаючись i квапливо). О, не думайте про мене; не для того я прийшла сюди, щоб говорити про себе. Невже ж вони вас... вас... (хоче сказати: «Повiсять»).

Рiчард (жартiвливо). Точнiсiнько опiвднi. Принаймнi так було, коли вони вiшали дядька Пiтера.

Вона здригається.

Ваш чоловiк уникнув небезпеки? Вiн встиг утекти?

Джудiт. Вiн бiльше не чоловiк менi.

Рiчард (широко розкриває очi). Що?

Джудiт. Я не послухалася вас. Я розповiла йому все. Я сподiвалась, вiн пiде сюди i врятує вас. Я хотiла, щоб вiн прийшов сюди i врятував вас. Замiсть того вiн утiк.

Рiчард. Я i хотiв, щоб вiн це зробив. Яка користь була б для мене, коли б вiн залишився? Вони лише повiсили б нас обох.