Розділ «Учень Диявола»

Джудiт. Так, вiн мiг сказати їм. І я могла.

Андерсон. Усе це дуже дивно, майже смiшно. Дивна рiч, як такi дрiбнички вражають нас навiть у най... (Уриває мову й починає надягати на себе Рiчардову куртку). Треба вiднести йому його куртку. Я знаю, що вiн скаже. (Передражнюючи iронiчну манеру Рiчарда). «Ви стурбованi за мою душу, пасторе, а також i за свiй парадний сюртук». Адже так?

Джудiт. Так. Саме це вiн i скаже тобi. (Неуважно). Але це не має значення. Я вже нiколи не побачу нi тебе, нi його.

Андерсон (кепкуючи з неї). Ну, ну, ну! (Сiдає поруч неї). Оце так ти додержуєш своєї обiцянки, що менi не доведеться червонiти за мою хоробру дружину?

Джудiт. Нi, так я порушую її. Я не можу додержати слова, даного йому; чому ж менi додержувати те, що дала тобi?

Андерсон. Не говори таких дивних речей, моя мила. Це здається нещирим.

Вона з невимовним докором дивиться на нього.

Так, голубко, дурницi — завжди нещирi, а моя люба каже зараз дурницю. Справжнiсiньку дурницю. (Обличчя її темнiшає; з нiмою впертiстю вона дивиться просто перед себе i не повертається до нього, заглиблена в думки про Рiчардову долю. Вiн пильно придивляється до її обличчя, бачить, що його жарти не справили на неї нiякого враження; раптом змiнює тон i, вже не приховуючи своєї тривоги). Хотiв би я знати, що тебе так налякало! Чи була тут боротьба? Вiн оборонявся?

Джудiт. Нi. Вiн усмiхався.

Андерсон. Як ти гадаєш, розумiв вiн, що йому загрожує?

Джудiт. Вiн розумiв, що загрожує тобi.

Андерсон. Менi?

Джудiт (монотонно). Вiн сказав: «Вживiть усiх заходiв, щоб врятувати його». Я обiцяла — i не можу додержати свого слова. Вiн сказав: «Нiзащо в свiтi не кажiть йому, що саме загрожує менi». А я сказала тобi. Вiн сказав, що коли навiть ти довiдаєшся, то все одно не зможеш врятувати його, що вони i його повiсять, i тебе не помилують.

Андерсон (пiдвiвся, з благородним обуренням). І ти гадаєш, я допущу, щоб людина, сповнена такого благородства, загинула, як собака, тимчасом як кiлькох слiв досить, щоб смерть та стала смертю християнина? Менi соромно за тебе, Джудiт!

Джудiт. Вiн буде непохитним у своїй вiрi так само, як ти у своїй, i ти можеш на нього покластися до кiнця. Так вiн сказав.

Андерсон. Хай простить йому Господь! Що вiн ще говорив?

Джудiт. Вiн попрощався зi мною.

Андерсон (схвильований ходить вперед i назад). Бiдолаха! Бiдолаха! Сподiваюся, Джудiт, ти попрощалася з ним ласкаво i приязно?

Джудiт. Я поцiлувала його.

Андерсон. Що? Джудiт?