Розділ «Учень Диявола»

Андерсон (лiчить грошi). Помолитись? А хiба скинеш молитвами Суїндонову мотузку з шиї Рiчарда?

Джудiт. Господь може пом’якшити серце майоровi Суїндону.

Андерсон (презирливо, ховаючи в кишеню жменю грошей). То нехай вiн це i зробить! А я не Бог i мушу обирати iншу путь... (Джудiт приголомшена таким блюзнiрством, вiн шпурнув гаманця на стiл). Прибери! Я взяв двадцять п’ять доларiв.

Джудiт. Хiба ти зовсiм забув про те, що ти — священик?

Андерсон. Священик... тьху, хай йому грець! Мiй капелюх, де мiй капелюх? (Хапає капелюха i плащ, нашвидку одягається). Тепер слухай. Якщо ти можеш домогтися побачення з ним пiд виглядом його дружини, перекажи йому, щоб вiн до завтрашнього ранку тримав язика за зубами; це дасть менi потрiбну вiдстрочку.

Джудiт (урочисто). Ти можеш покластися на нього до кiнця.

Андерсон. Ти дурна, Джудiт, зовсiм дурна! (На хвилину стримує свiй запал i говорить майже так само, як ранiше, спокiйно, виразно i впевнено). Ти не знаєш чоловiка, з яким одружена!

Ессi повертається. Вiн одразу кидається до неї.

Ну, кiнь напоготовi?

Ессi (ледве переводячи подих). Вiн буде готовий, коли ви прийдете!

Андерсон. Гаразд. (Рушив до дверей).

Джудiт (пiдвiвшись, мимоволi простягає до нього руки). Ти не прощаєшся зо мною?

Андерсон. Щоб згаяти ще пiвхвилини? Дурницi! (Вибiг зi швидкiстю гiрського потоку).

Ессi (пiдбiгає до Джудiт). Вiн пiшов рятувати Рiчарда, правда?

Джудiт. Рятувати Рiчарда! Нi, це Рiчард врятував його. Вiн пiшов рятувати себе. Рiчард помре.

Ессi жахливо скрикує i падає на колiна, затуляючи долонями обличчя. Джудiт, не помiчаючи її, дивиться, скам’янiла, просто поперед себе, нiби бачить Рiчарда, що йде на смерть.

Дія третя

Другого дня, на свiтанку, сержант вiдчиняє дверi до маленької порожньої, облицьованої панелями прийомної штабу англiйських вiйськ, що розмiстився у мiськiй ратушi, i запрошує Джудiт увiйти. Вона, мабуть, пережила страшну нiч, сповнену кошмарiв, бо навiть у реальнiй обстановцi похмурого ранку, у тi хвилини, коли увага її не розпорошується, погляд її стає нерухомий i нiби вiдсутнiй. На думку сержанта, її почуття вартi поваги, тому вiн спiвчуває їй i намагається пiдбадьорити на свiй вiйськовий лад. Ставний хлопець, гордий своїм мундиром i чином, вiн почуває в собi всi данi на те, щоб утiшити i пiдбадьорити її, не перестаючи бути чемним i шанобливим.

Сержант. Тут ви можете без перешкоди поговорити з ним, мем.

Джудiт. А довго менi доведеться чекати?