Розділ «Учень Диявола»

Джудiт. Я виконую свiй обов’язок! Я вiрна своєму обов’язковi. Мiй обов’язок — примусити тебе поїхати звiдси, врятувати тебе, а його кинути напризволяще!

Ессi розпачливо скрикує i падає на стiлець бiля камiна, беззвучно ридаючи.

Мiй iнстинкт так само, як i її, велить менi за всяку цiну врятувати його — хоч для нього багато краще вмерти! О, багато краще! Але я знаю, ти зробиш по-своєму, як i вiн зробив. Я безсильна. (Похмуро сiдає на рiзьблене крiсло). Я тiльки жiнка. Я можу тiльки одне — сидiти тут i страждати. Але скажи йому, що я намагалася врятувати тебе, що я робила все, щоб тебе врятувати.

Андерсон. Люба моя, боюсь, що вiн бiльше думає про власну долю, нiж про мою.

Джудiт. Замовкни, або я зненавиджу тебе!

Андерсон (заспокоюючи її). Ну, ну, ну! Як же я можу залишити тебе, коли ти говориш таке? Ти мов не при собi. (Повертається до Ессi). Ессi!

Ессi (поквапливо схоплюється i витирає очi). Що?

Андерсон. Будь хорошою дiвчинкою, iди, почекай мене хвилинку на вулицi. Мiсiс Андерсон занедужала.

Ессi з недовiрою дивиться на нього.

Не бiйся! Я зараз вийду; i я пiду до Дiка.

Ессi. Ви справдi пiдете до нього? (Пошепки). Ви не дозволите їй стати вам на перешкодi?

Андерсон (усмiхаючись). Нi, нi, все буде гаразд. Все буде гаразд.

Вона йде до дверей.

Ну так, ти хороша дiвчинка. (Зачинивши дверi, повертається до Джудiт).

Джудiт (сидить, мов скам’янiла). Ти йдеш на смерть.

Андерсон (жартiвливо). У такому разi я пiду в моєму кращому вбраннi, голубко. (Повертається до шафи, починає роздягати сюртук). Де ж... (Хвилину мовчки дивиться на порожнiй кiлок, потiм швидко озирається на камiн, йде туди i бере Рiчардову куртку). Що це, моя люба? Вiн пiшов у моєму парадному сюртуку?

Джудiт (так само не рухаючись). Так.

Андерсон. Солдати помилились?

Джудiт. Так, вони помилились.

Андерсон. Але ж вiн мiг сказати їм. Бiдолаха, вiн, мабуть, був надто розгублений?