Розділ «Учень Диявола»

Джудiт. А що ж iще? І що гiршого можуть вони для мене означати? (Сержант постукав у дверi. Стук цей болем вiдбивається їй у серцi). О, ще одну хвилину! (Падає на колiна). Благаю вас...

Рiчард. Тихше! (Гукає). Увiйдiть! (Сержант одмикає дверi i вiдчиняє їх. За ним — конвойнi).

Сержант (заходячи). Пора, сер.

Рiчард. Я готовий, сержанте. Ну, моя люба! (Хоче пiдвести її).

Джудiт (чiпляється за нього). Ще тiльки одне, — прошу вас, благаю! Дозвольте менi бути на судi. Я була у майора Суїндона; вiн обiцяв допустити мене, якщо ви попросите. Ви це зробите. Адже це моє останнє прохання: нiколи i нi про що я вас бiльше не проситиму. (Обiймає його колiна). Благаю вас, благаю.

Рiчард. Коли я це зроблю, чи будете ви мовчати?

Джудiт. Так.

Рiчард. Ви додержите слова?

Джудiт. Додержу... (Ридаючи, опускається додолу).

Рiчард (бере її пiд руку, щоб допомогти їй пiдвестися). Сержанте, вiзьмiть її з другого боку.

Виходять з кiмнати; вона конвульсивно схлипує; Рiчард та сержант пiдтримують її. Тим часом у залi ради все вже приготовлено для вiйськового суду. Це велика i висока кiмната, посерединi якої стоїть крiсло голови пiд брунатним балдахiном, оздобленим короною i королiвською монограмою GR1. Перед крiслом — стiл, накритий брунатним сукном, на ньому — дзвоник, важка чорнильниця та письмове приладдя. Бiля столу кiлька стiльцiв, дверi — праворуч вiд мiсця голови, зараз це мiсце порожнє. Майор Суїндон — чоловiк рокiв сорока п’яти, блiдий, з бiлявим волоссям, мабуть, надзвичайно сумлiнний службовець — сидить на кiнцi столу спиною до дверей i пише. Деякий час вiн сам у кiмнатi, потiм сержант рапортує, що прибув генерал, i його приглушений голос свiдчить про те, що Джоннi-джентльмен уже встиг датися йому взнаки.

Сержант. Генерал, сер.

Суїндон поквапно пiдводиться. Входить генерал, сержант виходить. Генералу Бергойну п’ятдесят п’ять рокiв, i, як на свiй вiк, вiн виглядає дуже добре. Вiн свiтська людина, досить ґалантний, щоб свого часу вiдзначитись одруженням з викраданням нареченої; досить дотепний, щоб писати комедiї, якi мають певний успiх; з достатнiми аристократичними зв’язками, щоб зробити блискучу вiйськову кар’єру. Найвиразнiше в його обличчi — це очi, великi, блискучi, спостережливi й розумнi; без них все обличчя з тонким носом i маленьким ротом мало б вираз вередливости, а не сили, такої потрiбної видатному генераловi. У даний момент в очах генерала палає гнiв, а губи й нiздрi нервово напруженi.

Бергойн. Майор Суїндон, гадаю?

Суїндон. Так. Генерал Бергойн, якщо не помиляюсь? (Церемонно вклоняються один одному). Радий, що маю змогу скористатися сьогоднi з вашої пiдтримки. Не дуже весела рiч вiшати цього бiдолашного священика.

Бергойн (кидаючись у крiсло, де ранiше сидiв Суїндон). Так, сер. Це не весело. Скарати на смерть цю людину — це надати їй надто великої ваги; нiчого принаднiшого не можна було б зробити, хоч би це був i член англiйської церкви! Мучеництво, сер, — це саме те, що цим людям до вподоби: це єдиний спосiб для бездарности здобути собi славу. А втiм, якщо ви вирiшили, що нам треба його повiсити, то чим швидше, тим краще.

Суїндон. Ми призначили страту на дванадцяту годину. Лишається тiльки судити його.

Бергойн (дивиться на нього, стримуючи гнiв). Лишається тiльки — врятувати нашi власнi голови. Адже ви чули новини з Спрiнгтауна?

Суїндон. Нiчого особливого. Останнi вiдомостi задовiльнi.

Бергойн (схоплюється, вражений). Задовiльнi, сер! Задовiльнi!! (Хвилину пильно дивиться на нього, потiм додає з зловiсним притиском). Дуже радий, що ви так оцiнюєте становище.