Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Кажіть, Мушні.

— Зайдіть до мене, якщо маєте час і бажання... ще на півгодини.

— Гаразд,— одразу згодивсь я.

У кабінеті в Зарандіа був сам доцент.

— Добродію доцент,— спитав Зарандіа,— чого ви чекаєте від революції для себе? Відповідайте, якщо вважаєте за можливе і якщо повністю розумієте смисл запитання.

Доцент осміхнувся:

— Конфіскації маєтків і всього іншого майна, що належить мені й таким, як я. Я сам її здійснив би давно, якби був єдиним володарем їх і, крім того, якби не вважав за фанфаронство одноособову передачу землі селянам за умов загальної приватної власності на землю. Я сподіваюся, що мене позбавлять звання, яке я ношу, як півень свій гребінь. Я жду, нарешті, духовного вдоволення від того, що кожна людина дістане однакові можливості для реалізації своїх достоїнств, а людський геній здобуде широку арену для використання своїх зусиль. Хіба не варто, пане офіцер, мати ці результати ціною того покарання, яке ви мені призначите?

— Варто б, якби все сталося так, як ви зводите сподіватися, але де гарантія цього? А самі ви цілком певні, що революція неодмінно принесе людині духовне вдоволення й щастя? Чи задумувалися ви коли-небудь над тим, що проповідь кожної нової ідеї має в собі значний елемент авантюризму, а оскільки це так, революційна діяльність суперечить певною мірою і добру, і моральності?

— Задумувався! Задумувався над цим і над багатьма іншими питаннями! — Відчувалося, що доцент нервує. Зарандіа, очевидно, намацав його вразливе місце.— Я задумувався і над тим, що революція повинна використати розум і знання чесних інтелігентів і аристократів, а потім порахуватися з ними, як Французька революція порахувалася з Мішелем де Лепелетьє та іншими. Я вважаю це закономірністю революції і при цьому лишаюся на її боці... «На цьому стою і не можу інакше!» — Доцента, очевидно, заспокоїла і додала йому сил його промова, І, вже усміхаючись, він спитав Зарандіа: — Знаєте, чиї це слова?

Зарандіа похитав головою. Він раптом заглибився в себе, і я побачив, як вразила його ця думка. Він і гадки не мав, кому вона належить.

— «На цьому стою і не можу інакше»! — повторив Зарандіа рівним голосом і додав: — Я не читав і не чув такого лаконічного і разом з тим вичерпного пояснення причини дій певного, досить рідкісного типу людей. Прекрасні слова! Чиї вони, добродію доцент?

— Мартіна Лютера.

Мовчання тривало досить довго.

— Добродію доцент,— звернувся до нього Зарандіа,— вашій вірі й тому, що ви «не можете інакше», випадає велике випробування. На жаль, уже тепер... Перед вами в цій кімнаті начальник Кавказького жандармського управління генерал граф Сегеді.

Від несподіванки доцент на мить зніяковів, а потім холодно злегка вклонився. Зарандіа мовчав. Присягаюся честю, я всім тілом відчув, що зараз стану свідком одного з тих трюків Зарандіа, якими він викликав у моїй душі замішання, захоплення, тривогу. Одним словом, усе, що хочете, окрім звичайнісінького спокою. Він щось задумав, інакше не покликав би мене вдруге.

— Ваші родичі,— вів далі Зарандіа,— всіма засобами намагаються врятувати вас і ваше громадське реноме. З нашої розмови ви зрозумієте, що ці дві речі треба рятувати поодинці, тому будьмо послідовні. До його ясновельможності графа Сегеді з проханням надати вам допомогу звернулися такі люди, що він, здається, внутрішньо готовий допомогти вам, досить лише трапитись нагоді. Вашою долею зацікавився й сам намісник. Зрештою, і в мене немає ворожості до вас, якщо це має значення. Все обертається так, що після незначних клопотів ви зможете вернутися до своїх звичайних занять. Нам тільки треба дещо з’ясувати і вточнити.

Зарандіа змовк. Не стану критися, я і доцент з однаковим напруженням чекали продовження сцени.

— Щоб убити в голови нову ідею або розповсюдити якесь політичне вчення, є шлях раціональний, неминуче пов’язаний із спритністю, хитрістю, брехнею, і є шлях мученицької жертовності. Це добре відомо. Ми хочемо знати, що обрали ви: можливість звільнення чи кару? Проте мушу застерегти вас, що вибору у вас немає, бо ваша доля була визначена ще тоді, коли ви вкладали літературу в чемодан. Мета нашої розмови і смисл мого запитання — лиш уточнення подробиць.

Зарандіа говорив, не підводячи голови, і подивився на доцента, лише скінчивши.

— Я повівся б так, як було б краще, корисніше для тієї справи, служіння якій привело мене до в’язниці. Мій вчинок випливав би з моїх переконань, з особливостей мого характеру. Хочу вас попередити, пане офіцер,— мовив доцент,— що не піду ні на яке угодовство, не визнаю ніяких компромісів, хоч ви маєте справу лише із співчуваючим, з дилетантом, а не з професіональним революціонером. Іще про що ви хочете спитати?