Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Це лише гіпотеза, а передчуття підказує мені, що в неї є майбутнє.

Настала тиша. Мені трапився великий лосось, і я знов закинув вудочку. І раптом зрозумів: імперії, про які говорив Сандро, існували, як правило, не більше п’яти віків — згадайте стародавні й нові єгипетські царства, імперію хеттів, Ассірію, Римську імперію,— я говорю саме про імперію. Тільки Візантія — виняток. Вона існувала понад тисячу років. Я сказав про це Карідзе, він погодився зі мною й назвав дати.

— Потрібне пояснення,— сказав я.— Інакше гіпотеза залишиться гіпотезою.

— Кожне з явищ, про які я тобі говорив, має одну цікаву ознаку: зниклим цивілізаціям характерне те, що вони підпорювали сусідні чи віддалені народи, приєднували їх до себе, до тіла своєї держави й безперестанку боролися, щоб утримати в покорі. Уцілілим народам характерна вдоволеність економічними можливостями рідної землі, автономія духовної культури, постійна боротьба за звільнення й заперечення загарбницьких воєн! Та це тільки ознаки. Треба з’ясувати причини цієї відмінності, і ось тут я застряв. Поки що я знайшов лиш одну, та її теж не продумав до кінця. Треба, щоб пролилося нове світло, потрібні грунтовні докази.

— Розкажи.

— У незавершеному вигляді?

— Ну то й що?

— Уцілілі народи протягом усієї своєї історії боролися за те, щоб вижити фізично, зберегти свободу і врятувати свої духовні багатства. В ході цієї боротьби вони гартувалися, їхня життєздатність зростала, міцніла, загострювалася. З державними народами відбувалося щось інше: щоб підкорити, загнуздати, придушити опір підкорюваного племені чи народу, потрібні великі сили. Щоб владарювати над сотнею народів — сили треба в сто разів більше. А під сонцем немає нічого нескінченного й невичерпного. Є своя межа і в національної енергії державного народу. Ця енергія видихається, вивітрюється, вичерпується, життєздатність народу падає. Спочатку державний народ втрачає здатність завойовувати й підкоряти, потім захищається, поступово він починає розчинятися в інших народностях і нарешті припиняє своє існування.

— Тут є в тебе якась суперечність. Виходить, що обидва народи ведуть боротьбу, обидва неминуче витрачають сили, марнують себе, але для одного народу це загартування, а для другого — загибель,— зауважив я.

— Ось тому я й кажу, що цю гіпотезу треба освітити новим світлом, потрібні переконливі докази. Все це можливе і не дуже мене турбує. Треба проаналізувати на великому історичному матеріалі духовні результати загарбницьких і оборонних воєн, і тоді все стане на свої місця. А хвилює мене зовсім інше. Будь-яке історичне явище є наслідком багатьох причин, а не якоїсь однієї. Щоб моя гіпотеза підтвердилась, я повинен відшукати ті численні причини. Та не взяв би мене дідько, не можу я дошукатися їх! — І знов Сандро Карідзе спохмурнів.

— Давай порахуємо! — сказав я.— Коли утворення централізованої російської держави віднести на кінець п’ятнадцятого століття, то, згідно з твоєю гіпотезою, в двадцятому столітті наша імперія має впасти, хоч не виключено, що, так само, як Візантія, вона проіснує понад тисячу років.

— Візантійська імперія проіснувала вдвічі більше від інших тому, що вона взяла на себе функцію керівника цілого релігійного світу. Після її падіння цю функцію прийняла Росія і тим самим дістала гарантію тривалого історичного існування. І все ж таки Російська імперія впаде, можливо, вже і в першій чверті двадцятого століття. На це теж є свої причини, але про них поговоримо іншим разом.

— Вона впаде, і через три-чотири століття російський народ зникне з лиця землі? — всміхнувшись, спитав я.

— Ні. Той віковічний дух, що матеріалізується в деяких особистостях або в їх сукупності і який я називаю нацією, спалахнув у Росії вдруге, цього разу в образі політичної партії. Хочу нагадати тобі, що востаннє цей спалах стався в п’ятнадцятому столітті. Нинішня соціал-демократична партія здійснить першу в людській історії соціалістичну революцію, з плином часу візьме на себе роль керівника цілого ідеологічного світу, і тоді й державі, й народам буде гарантовано те тривале історичне існування, про яке я вже казав тобі. Важлива ще одна обставина. Соціал-демократи зруйнують Російську імперію й створять добровільний союз вільних, рівноправних соціалістичних націй. Російський народ таким чином буде звільнений від необхідності витрачати сили на підкорення інших народів і на постійні загарбницькі війни. Йому не треба буде вибиватися з сил. Я зовсім не певен, що лідери цієї партії думають про щось подібне. Це більше схоже на геніальну інтуїцію. Російському політичному мисленню належать тут лаври першовідкривача.

— Ну, що ж, нехай беруть патент. Англійці, французи, німці, іспанці, японці охоче поспішать його купити. Ти ж їм теж пророчиш вимирання, раз вони — державні нації.

— Патріоти Росії! — виголосив урочисто Сандро Карідзе.— Поспішайте купити квитки, бо поїзд відходить років через десять-п’ятнадцять, і тоді ви залишитеся на цьому полустанку з мізерним багажем у руках. Що відповісте ви тоді своїй совісті, своїй вітчизні й своїм нащадкам?

— Цей поїзд їде з Вавілона у Вавілон, Сандро!

— У Вавілон?.. Вавілон... Вавілонська вежа...— Він став плутатися в словах, зблід раптом, змовк, і за хвилину я почув тихе його бурмотіння: — Збудувати вежу до неба, де пробуває бог, змішати мови! Геніальна спроба, потрясаючий символ, блискучий образ!.. Знайдено й другу причину... так, так, друга причина!.. Друга причина!..

Дізнавшись про Лютневу революцію тисяча дев’ятсот сімнадцятого року, Сандро Карідзе прийшов у Дзегві й страшенно напився. Місцевий духанник та інші очевидці, які були при тому, розповідають, що він то заливався слізьми, то нестримно реготав. Він був компанійської вдачі, балакучий, але за ті кілька годин, що пив, не зронив, кажуть, жодного слова. Тільки плакав і реготав. Потім стих, заплющив очі й так, сидячи, й помер у духані.

Поховали Сандро Карідзе на подвір’ї Шиомгвімського монастиря.