Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Прошу вас, ротмістре, подати мені оті папери, що лежать на ріжку стола!

Ад’ютант увійшов, негайно подав їх мені й лише потім відчув ніяковість — невже його викликано тільки задля того, щоб подати папери, за якими досить було простягти руку?

Розгортаючи папери, я спитав Сахнова:

— Що це, пане полковнику?

Перш ніж почути відповідь, я перебіг очима аркуші... і одразу ж упізнав — то був оригінал прокламації Спадовського.

— Ось плоди вашої діяльності, вашої досвідченості і, як я вважаю, прояв щирої відданості!..— викрикнув Сахнов і вибухнув довгою тирадою, образливою тоном і змістом, в якій я поставав безнадійно тупим ідіотом і ворогом престолу, що навмисне ганьбить свій титул і звання.

А я слухав, дивуючись своєму спокоєві, і навіть радів. На підполковнику Князеву та моєму ад’ютантові лиця не було.

Нарешті роздратованість Сахнова википіла, і він змовк, але злість його не вгамовувалася, ніби всі оті дурниці виклав не він мені, а я йому.

Лиш тепер, коли запала тиша, я збагнув, чим я дратував Сахнова на вчорашній вечері в Кулагіних,— прокламація Спадовського вже лежала у нього в кишені. І цей здогад, тільки-но майнувши в голові, одразу ж пов’язався з не зрозумілими мені словами Зарандіа, що він чекає вечері в Кулагіних!

— Зрозуміло! — мимоволі вихопилося в мене, і я подумав, що прокламація попала до рук Сахнова завдяки хитрощам Зарандіа, але я не міг зрозуміти, навіщо це було потрібне йому. — Прекрасно, ну, а далі?

— Що значить — далі? — знову закричав Сахнов.— Ви, начальник жандармського управління, очевидно, маєте за ніщо...— І знов посипалося все, що він уже говорив і викрикував.

Я послухав його і, не дочекавшись нічого нового, дзеленькнув дзвіночком. Він осікся, і, скориставшись його замішанням, я сказав:

— Чотирнадцятого вранці на вас чекають у Кутаїсі. Підполковнику Князєв, напишіть депешу Симакіну, що пан полковник виїздить. Якщо пан полковник вважатиме за потрібне, супроводжуйте його.

Князєв підвівся.

— Немає потреби! — сказав Сахнов.

— Прекрасно, як ви хочете... Вибачайте, в мене справи. Бажаю вам успіху, пане полковнику, до побачення!.. Ротмістре, сідайте сюди,— показав я на місце Князева.

Сахнов устав, але якось механічно, і так само механічно знову сів. Він не міг собі дозволити піти отак, і щоб останнє слово було не за ним. Його ж, власне, виставляли... Та, мабуть, нічого на думку не спадало, він рушив до дверей і, зам’явшись біля порога, обернувся й таким самим тоном, але тепер уже удаваним, сказав:

— Я змушений буду доповісти самому міністрові про цей кричущий факт... так, так, кричущий...

Сахнов і Князєв вийшли з кабінету.

— Зарандіа тут? — спитав я ад’ютанта.