Розділ «Дата Туташхіа роман»

Поки граф читав нашу угоду, я передав іншим документ про помилування, а сам побіг у кабінет по чорнило й ручку. Потім я взяв протокол і підписав його як адвокат і повірений у справах Туташхіа.

Граф стояв посеред кімнати. В одній руці він тримав келех, а в другій контракт між Іраклієм Хурцідзе та лазьким дворянином Арзнєвим Мускіа й уважно читав його.

— Скільки років, добродію Туташхіа, ви не бачилися зі своїм двоюрідним братом Мутні Зарандіа?— спитав Сегеді, ступивши Вже на підніжку фаетона.

— Шістнадцятий рік, ваша ясновельможність,— відповів Дата Туташхіа.

Граф одкрився йому:

— Дві години тому він був тут.

Настала мовчанка.

— Чого? — спитав Туташхіа.

— На той випадок, якби ви зібралися тікати. Він мав би повернути вас, умовити, що вам нічого не загрожує.— Сегеді витяг з кишені годинника й, подивившись на нього, додав: — Мушні Зарандіа просив переказати, що сьогодні о дев’ятій вечора він буде у вас в готелі.

Екіпаж зник за рогом.

Ми повернулися до столу.

— Скажіть, чого такі люди йдуть на службу до уряду? — мовив собі Дата Туташхіа.

— Зараз Сегеді їде до своїх жандармів і думає: чого такі люди йдуть в абраги? — відповів йому Елізбар Карічашвілі.

Жовтий зшиток

Минуло одинадцять років відтоді, як назавжди зник з мого життя Дата Туташхіа, і сім років від того дня, як Нано Тавкелішвілі-Ширер залишила нашу країну й оселилася в Каліфорнії. Як заведено в нас, за нормами юриспруденції та порядком нотаріального діловодства, саме на цей час кінчався строк збереження паперів, що їх ЦІ двоє виняткових моїх клієнтів залишили на опікування в моїй конторі. Одні пакети вони віддали мені самі, інші прислали згодом різними шляхами. Обоє вони вже понад сім років мовчали, і я зобов’язаний був розпечатати пакети, аби дізнатися, чи не проливають вони світла на таємницю життя їхніх власників, чи немає там прямих розпоряджень і прохань, що їх з якихось причин вони не могли розголосити в попередні роки.

Одинадцять і сім років! Достатній строк, щоб забути нашу дружбу, тепло наших зустрічей, щоб людина мого фаху взяла ніж і байдуже, як м’ясник, порозрізувала конверти! Я відчинив сейф, розгорнув одну папку, потім другу. Сів до столу.., Руки в мене тремтіли, я відклав ножа й задумався.

Довго я так сидів, ледве стримуючись від сліз, що навернулися на очі. Звичайно, я й раніше багато думав про ті дні, але сьогоднішні мої спогади були сповнені особливого суму, особливої журби за тими людьми, які так ненадовго і так цікаво сповнили моє життя й зникли швидко, як зникають зірки, що падають з неба.

Зникли — і немає їх!

Вахтанг Шалітурі закінчив своє нестямно озлоблене життя офіцером під час облоги Порт-Артура, коли снаряд, що впав поруч, не залишив від нього й сліду. Сандро Карідзе дійшов висновку, що монастир — найкраще місце для самотності й філософських роздумів, кинув свого службу й постригся в ченці. Якось я стрівся з ним на станції Дзегві, але він одвів очі і вдав, що не впізнав мене. А Елізбар Карічашвілі, той геть зник з поля мого зору. Подейкують, у селі в нього був старий-престарий будинок і клаптик поганенької землі. Він оселився там, господарює і розводить квіти. Гогі, це я знаю сам, остобісіло його ресторанне життя, він брав участь у серйозній політичній справі. На його дерев’янку знову наділи кайдани і відправили в Сибір. Щомісяця я посилав йому десять карбованців, поки він був живий. Від Мано, я вже сказав, не було ні слуху ні духу. Я певен, що коли б вона була жива, вона не могла б не подати вістки про себе. Виходить, її не було вже в живих, хоч достеменно про це я не знав. А ось луна від Датиного життя час від часу докочувалася до мене. Він жив, він затято боровся з собою, він залишався таким, яким був завжди,— прекрасним, єдиним у своєму роді, ні на кого не схожим. Жив?.. У всякому разі п’ять чи шість місяців тому було так. А на той час, коли я розпечатував пакети, може, і його не було на світі...

У пакетах, що зберігалися в моїй конторі, я знайшов важливі документи й листування цих двох людей. Усі листи, що надійшли від Дати, Мано тримала в окремому пакеті. А листи від Нано були основною цінністю Дати Туташхіа. Моя совість чиста перед ними, я виконав усе, в чому вони поклалися на мене. Їхні листи я зберігав довго, до останнього дня існування моєї адвокатської контори. А коли настав час і я зобов’язаний був знищити архів, то листів Дати і Нано я не зміг спалити одразу, а спочатку переписав у цей зшиток.