Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Усе це не так просто, як може здаватися,— Дата прикурив цигарку й кілька разів затягся.— Зрозумійте, Зарнава біг не того, щоб зчепитися з поліцією, а того, щоб сказати поліції, що вони помилилися, що вбили зовсім не тих людей, а чоловік, який їм потрібний,— Туташхіа, ось його й карабін! — сидить безпорадний у нього в кухні. Поліція полювала за мною, а не за тими трьома, вона не знала, хто вони, не відала, чого прийшли, не бачила, коли ввійшли. Вона вважала, що там лише я і мої друзі...

На ці слова Сегеді щиро розсміявся, а Дата Туташхіа замовк, здивовано вп’явшись очима в графа.

— Що привело тебе до таких міркувань? — спитала Нано.

— Коли почалася стрілянина, в ній можна було вирізнити не менше десяти рушниць. Три належали гостям Зарнава, а сім або вісім — стороннім. Тепер спробуємо розміркувати... Припустімо, що слідом за тими людьми з друкарським верстатом ішов хтось з поліції. Це міг бути один чоловік, ну, скажімо, два, але не більше. І коли вони побачили, що верстат принесли до будинку Зарнава, то мали б побігти, щоб повідомити про це поліцію. Згодьмося, що за такого збігу обставин один мав бігти, а другий повинен лишитися й стежити за будинком, на випадок, якщо гості тут не затримаються й потягнуть своє добро в інше місце. Він повинен іти за ними слідом, куди б вони не звернули. А що сталося насправді? Ці люди пробули у Зарнава годин півтори, до поліції ходу було три години, а поліції до домівки Зарнава — ще три години. Значить, той, хто вистежив їх, не міг їм улаштувати такої засідки. Це безперечно і не може викликати сумнівів, панове. Та, може, поліція заздалегідь знала, куди понесуть верстат, і, оточивши той будинок, пропустила трьох чоловіків лише для того, щоб потім, коли вони йтимуть назад, відкрити стрілянину. Так могло б бути, але так не було, бо напередодні я облазив усі місця кругом будинку Зарнава, лежав у нього на вгороді, настороживши вуха, як хорт. Ні, загрози не було ніякої, ні з якого боку. Я був переконаний у цьому і тільки тому так упевнено ввійшов у будинок. А ті люди прийшли, ви пам’ятаєте, через п’ятнадцять хвилин. Виходить, усе було спокійно, коли вони йшли, і поліція про них не знала нічого. І я в свою чергу хотів би спитати вас: на кого була влаштована засідка?

— А чи не могло бути так, що за ними слідом їхали не два чоловіки, а всі вісім? — спитав Гогі.

— Як же це так, брате?— вигукнув Дата Туташхіа.— В нічній тиші довгою дорогою за тобою рухається восьмеро озброєних вершників, а ти навіть не помічаєш їх?

— Це неможливо,— сказав Сегеді.

Ми захопилися обговоренням цього випадку, і всі кінець кінцем одностайно зійшлися на тому, що засідку було влаштовано не на людей з друкарським верстатом. З нами погодився й Сегеді. І, виходить, ми були праві,— хто краще, ніж шеф Кавказької жандармерії, міг знати, як усе було достеменно в житті!

— Гаразд,— сказав Карічашвілі.— Але тепер ще лишається довести, що засідку влаштували саме тобі.

— Дійде й до цього. Тільки налий мені, Іраклію, а то я не можу так довго говорити тверезий!

Ми перейшли на шампанське. Дата Туташхіа випив свій келех до дна й вів далі:

— Значить, ми зупинилися на тому, що поліція не знала про появу трьох чоловіків у будинку Зарнава. Оточувати самого Зарнава, його жінку й дітей, я думаю, ви з цим згодитеся, не мало ніякого сенсу. А хто ж іще лишався в будинку, заради кого можна було город городити? Перш ніж ми відповімо на це запитання, я поділюся з вами ще одним спостереженням. Недалеко від села, де живе Зарнава, стоїть маєток князя Чичуа. І ось за два дні до того, як я мав зустрітися з Зарнава, до управителя того маєтку прийшли восьмеро косарів і найнялися на роботу. Рано-вранці всі восьмеро вийшли на сінокіс. Вони косили, а я стежив за ними з гори. Цілий день вони косили, а як смеркало, зникали в будинку управителя, щоб уранці знову взятися за косу. Так минув ще один день, а за ним ще одна ніч. Лише згодом я прикинув, що до чого, і зрозумів: то були не косарі, а поліцейські, приїхали вони до управителя вночі, сховали коней у нього в стайні, а ось туди я якраз і не здогадався зазирнути. Косити вони ходили без рушниць, а одяг понатягали жебрацький. Тому ніщо й не наштовхувало на підозру. Косарі як косарі! Так я помилився в той день. А тепер дивіться, як усе було насправді. Ось Зарнава ввів мене в кухню, але сам вискочив на ганок і гукнув сусідові — завтра вранці у ліс іди без мене! І зразу ж вернувся назад. Коли принесли друкарський верстат і шрифти, той сусід, з яким він відмовився йти в ліс, був уже далеко, він щодуху мчав до управителя, щоб повідомити поліцейським: швидше, мовляв, біжіть, Туташхіа у кухні в Зарнава. Сусід, як ви розумієте, не міг знати про нових гостей. І люди, яких він привів, оточуючи будинок, теж і гадки про них не мали. Поліцейські, я думаю, ввірвалися б у будинок, якби нові гості не вийшли на той час самі їм назустріч.

І я знову хочу наголосити на своєму висновку: сусід Зарнава повідомив про мене поліцейських. А далі міркуйте самі... Якби сучий син Зарнава й справді хотів допомогти своїм гостям, то чому він не побіг тоді, коли почалася стрілянина? А коли перестрілка стихла, то, видно, від переляку Зарнава схопив мою рушницю й хотів бігти з нею, розуміючи, що я здогадаюся, хто зрадник, і захочу його вбити. Та силоньки не стало. Не вийшло нічого. Ось як сплелося все тієї ночі в будинку в Зарнава. Я хотів, щоб пан Сегеді підтвердив, що засідка там була влаштована на мене!

— Підтверджую! — сказав граф і засміявся.

А ми засміялися слідом за ним. То був веселий сміх, що звільняв нас від тягаря й пригніченості. Здавалося, в нас на очах наш друг, завдяки розуму своєму й проникливості, щойно врятувався від неминучої загибелі, а граф Сегеді, як на мене, досить точно визначив причину того веселого сміху в своєму тості:

— Браво, добродію Туташхіа!— Сегеді підняв свій келех.— Я п’ю за вашу удачу, нехай допоможе вам бог і далі — у всьому і завжди! Я здогадувався, не втаю, яка ви людина, та реальні враження перевершили всі мої здогади. Якби цю розмову чули мої петербурзькі начальники, їй-богу, вони попросили б вибачення в мене за ті докори, якими дошкуляли мені через вас.

Мене потішило, що Сегеді був у такому піднесеному настрої, як і ми всі. Тому обговорення всіх делікатних сторін стосунків Дати Туташхіа з жандармами відбувалося тепер під град жартів, регіт і тости.

— Панове,— сказав Сегеді, бажаючи ввести в розмову діловий струмінь.— Чи вам усе ясно? Є в кого запитання?

Усі стихли, і за столом знову запанувала тиша.

— Я гадаю, все ясно,— відповів за всіх я.