Розділ «Дата Туташхіа роман»

«Наша зустріч і наше кохання, Нано, це наша доля, послана небом, нам не сховатися від неї, нікуди не втекти. І, може, тисяча причин змушуватимуть відступити на тисячі доріг, та вони не розведуть, не відберуть, не відірвуть нас одне від одного. Знай, що наше кохання благословив господь бог! І якщо вищі сили захочуть зняти з мене мій обов’язок перед тобою, все одно я не розстануся з ним і нестиму все життя, тому що серце ніколи не дозволить нам розлучитися, моя кохана. Пам’ятай, небо не простить нам, якщо ми зречемося його дарунку, і бог теж не простить — ні той, у якого віруємо ми, ні той, у якого вірували наші предки.

Кохання приносить щастя тільки відважним, тільки тим, хто, не відаючи сумнівів, кидається в його вир. А кохання боягуза оповите страхом і розрахунком. Він не заслужив і крихти щастя. Життя моє, моя Нано, не бійся нічого, не думай ні про віщо, скорися поклику серця: не гадай, куди воно тебе приведе і що воно тобі принесе. Бути разом — наша доля. Бійся долі боягузів, не проміняй радості на страх, моя жадана!»

Пані Нано, я відчув страх, хоч ви й сказали, що здолали його. І додали, що можете допустити в своєму житті що схочете, бо вільні у всьому й завжди. Що ви подолали страх, я міг би ще з гріхом пополам повірити, але повірити, що ви вільні,— не можу. По-моєму, ви сказали так, щоб довести мені й Іраклію, що наговір нахабного Вєтрова не має грунту під ногами. А ви зовсім інша, не та, якою хотіли в той день постати, присягаюся, що це так.

Вибачайте, що я насмілився підійти до вас так близько, уклінно прошу не сприймати мого листа за зухвальство.

Вічно ваш — Д. Т.

Учора ти знову заговорив про страх — вічний супутник жіночого кохання. Я знаю, ти хотів утягнути мене в ту розмову. Але я не захотіла. Не тому, що не хотіла говорити, а тому, що така розмова можлива, тільки коли ми вдвох.

Я хочу відповісти тобі на «любовного листа». Щоб сказати, що я думаю, і подякувати за ті кілька рядків, які принесли мені стільки радості, про яку я могла мріяти лише в найпалкіших дівочих мріях. Я хотіла б, аби у відповідь ти одержав від мене в дарунок хоча б десяту частку такої самої радості:

«Ти щасливий, ти можеш уявити себе дев’ятнадцятирічним і говорити про кохання мовою тих років. Ти, щасливий, бо й зараз у тебе в грудях б’ється юнацьке серце, і так буде завжди, поки ти є. А я не можу запропонувати тобі того наївного кохання, не маю сили поглянути на себе тими очима, не наважуюся стати іншою, аніж я є. Так, пречистий чоловіче, я кохаю тебе тридцятишестирічною і пишу листа з нинішніх, а не з минулих років.

Ні, я не давала тобі приводу побачити страх у моєму коханні. Хіба в перший же день я не кинувся тобі назустріч? Хіба не розумієш ти, що мені байдуже до інших, що я хочу лише одного — як рабиня, скоритися покликові серця? Ти лише дай мені знак, що ти кличеш мене, і я прийду. Все, що я маю, належить тобі. А мені для щастя вистачить гордості, що я була твоєю, що ти кохав мене і був зі мною, поки кохав., Настане день, і ти підеш, а я залишуся й знатиму, що в цьому твій обов’язок. Спочатку я розгадувала твою душу, а по тому прийшло кохання. Я хочу внести в твоє життя хоч крихту щастя і думаю лише про тебе. Я кохаю тебе заради тебе, а не заради себе. Ти розумієш це? А значить, я кохаю як смілива людина, а не як боягузі Я ладна на все, я чекаю тебе, кличу... Але, гадаю, ти не прийдеш!»

Я запізнилася — аж два дні писала листа. Одна річ — говорити, а інша — писати: папір не терпить хаосу й плутанини. Часу згаяла багато, а довести нічого не змогла.

Твоя Н.

Усе в нас виходить надто складно, пані Нано, але інакше ми не зможемо, очевидно, це і є причина всіх причин. Наші розмірковування й вагання розрослися й перетворилися на перепону для нашого кохання. За юних літ так не буває, і це добре: коли б Адам і Єва так ревно шукали правду, сумнівалися й з’ясовували стосунки, роду людського не існувало б на нашій землі.

Мужчина може йти на близькі стосунки з жінкою лише тоді, коли вважає себе гідним її. Я гадаю, і жінка відчуває те саме, якщо вона при цьому ще людина. Вона не погодиться добровільно на кохання мужчини, вважаючи, що він гірший за неї. Я багато думав про це й зрозумів, що я не гідний вас. Ви самі погодьтеся, що це так. А значить, ваша готовність на все — це просто дарунок або повернення боргу. Раніше я думав інакше, але, пізнавши вас ближче, зрозумів, що сприйняв за зерня добра бажання віддячити за добро. А той, хто повернув борг, що може одержати у відповідь? Мабуть, лише вдячність. Але я вже писав вам, я не хочу вдячності за свої молитви і не приймаю винагороди за виконаний обов’язок.

Та є ще одна причина. Випадково я став тим, хто врятував подругу життя пана Ширера від ганьби негідника Сарчимеліа. Хіба можу я перетворитися на того, хто згодом змусить її до зради своєму чоловікові?! Звичайно, в житті все легше й простіше, але я знаю себе, знаю свою совість, яка згризе мені душу за те, що я безсовісно прийняв таку віддяку.

Пані Нано, якби ви знали, як я вас кохаю! Так, що боюся свого кохання. Воно ллється через вінця моєї душі. Таке почуття під час першої близькості або спалахує вмить, як порох, і згорає теж умить, залишивши по собі самий тільки легенький димок, або тліє й чадить надокучливо й важко, як сира осичина. Прийти не важко — я прийду, але що, коли моя недоладна доля перетворить цей прихід з першого на останній, з радісного — на гіркий? Що тоді залишиться вам для спогадів про мене, і що буде моєю мрією?!

Розміркуйте самі, чи гідний вашого кохання такий мужчина, котрого кличуть, а він не йде, він думає, він гадає, він витягає одну причину за другою. Та що вдієш, мені не дев’ятнадцять років, а думкою, як ярмом, обдарував мене господь.

Але я знаю, пані Нано, знаю, що є вихор, який може налетіти, закружляти, понести, не питаючи ні про що. Я відчуваю, він насувається. Тоді я буду справедливий перед богом і людьми, незважаючи ні на що, навіть коли ви вже й не бажатимете мого приходу.

Цілую ваші руки — Д. Т.

Никандро Кілia

— Що й казати, Мушні Зарандіа був великий хитрун. Що правда, то правда. Хитруни, не перечу, бувають різні. Він був добрий хитрун, а не лихий. Це я вам зараз доведу.