Розділ «Епілог»

Німуе притиснула руки до грудей, намагаючись таким чином заспокоїти серце. Бачила, як її рятівник присідає над забитою потворою, як за допомогою ножа щось відколупує від її панцира. Як витирає клинки мечів і ховає їх до піхов за спиною.

— З тобою все гаразд?

До Німуе не відразу дійшло, що запитує він її. Але все одно не могла видобути із себе голосу чи встати з ліщини. Її рятівник не поспішав витягати її з кущів, тож довелося їй упоратися самій. Ноги її тремтіли так, що й стояла вона ледь-ледь. Сухість у роті нізащо не хотіла відступати.

— Кепська ідея— ота самотня мандрівка крізь ліс, — сказав рятівник, підходячи ближче.

Зняв свій каптур— білосніжне волосся аж засвітилося посеред лісового напівмороку. Німуе мало не крикнула, мимовільним жестом притискаючи кулак до рота. «Це неможливо, — думала, — це абсолютно неможливо. Це мені сниться».

— Але відтепер, — промовив біловолосий, оглядаючи чорно-зелену металеву табличку, яку він тримав у руці,— відтепер тут можна ходити безпечно. Бо що ми тут маємо? IDR UL Ex IX 0008 BETA. Ха! Бракувало мені тебе для повного рахунку, вісімко. Але зараз інша справа. Як себе почуваєш, дівчино? Ах, вибач. У роті наче пустеля, вірно? Язик наче мочало? Знаю це, знаю. Прошу, ковтни.

Вона прийняла подану флягу тремтячими руками.

—І куди ми мандруємо?

— До Д… До До…

— До?

— До… Доріан. Що то було? Оте… там?

— Шедевр. Майстерна робота номер вісім. Зрештою, неважливо, що воно було. Важливо, що бути припинило. А ти хто? Куди наміряєшся?

Вона кивнула. Проковтнула слину. І наважилася. Сама не вірячи у власну відвагу.

— Я… Я Німуе ферх Вледир ап Ґвин. З Доріана я йду до Анхора, звідти— до Горс Велена. До Аретузи, школи чародійок на острові Танедд.

— Ого. А звідки ж ти йдеш?

—Із села Вирва. Через Ґуадо, Сібелл, Брюґґе, Кастерфурт…

— Я знаю цю трасу, — перервав він її.— Ти й насправді подолала половину світу, Німуе, дочка Вледира. В Аретузі повинні додати тобі бали на вступному іспиті. Але, скоріше, не додадуть. Амбітну ти поставила перед собою мету, дівчино із села Вирва. Дуже амбітну. Ходімо зі мною.

— Добрий… — Німуе все ще ледь переставляла ноги. — Добрий пане…

— Так?

— Дякую за порятунок.