Розділ «Частина ІІ. Мул»

– І вам вистачає продовольства?

– Вистачає, хоч, можливо, наша їжа дещо одноманітна. У нас є свійська птиця, що несе яйця, і тварини, які дають молоко, але м’ясо ми отримуємо від торгівлі з чужинцями.

– Торгівля. – Молодик, здавалося, раптом зацікавився. – То ви торгуєте? І що ж ви продаєте на експорт?

– Метал, – пролунала коротка відповідь. – Гляньте навколо. У нас його вдосталь і він готовий на продаж. Із Неотрентора до нас прилітають на кораблях, збирають метал на певній території, розчищаючи нам місце для господарства, і залишають нам за це м’ясо, консервовані фрукти, харчові концентрати, сільськогосподарські машини тощо. Вони забирають метал, і це вигідно для нас обох.

Гості пригощалися хлібом, сиром та овочевим рагу, яке було неймовірно смачним. І вже після десерту із заморожених фруктів, єдиної імпортної страви в меню, прибульці вперше продемонстрували, що вони прилетіли не просто погостювати. Юнак дістав мапу Трентора.

Лі Сентер спокійно вивчив її, послухав і серйозно сказав:

– Територія Університету – недоторканна. Ми, фермери, нічого там не вирощуємо. Ми навіть не ходимо туди, коли заманеться. Це одна з небагатьох реліквій іншої епохи, яку ми зберегли непорушною.

– Ми шукаємо знання. Ми нічого не потривожимо. У вас у заручниках буде наш корабель. – Це запропонував старий – чомусь нетерпляче і гарячково.

– Тоді я зможу вас провести, – сказав Сентер.

Тієї ночі чужинці спали, а Сентер відправив повідомлення на Неотрентор.

24. Новонавернений

Коли вони увійшли до просторих будівель Університету, слабке життя, яке ще тліло на Тренторі, тут зникло, мов вода у висохлому струмку. Навколо панувала урочиста й самотня тиша.

Прибульці з Фундації нічого не знали про вир днів і ночей кривавої Руїни, коли лише Університет залишився недоторканим. Вони нічого не знали про час, що почався після занепаду імператорської влади, коли бліді й недосвідчені студенти, не маючи нічого, крім зброї та мужності, сформували добровольчу армію для захисту головної наукової святині Галактики. Вони нічого не знали про семиденний бій і укладення перемир’я, за умовою якого Університет залишився вільним – і це тоді, коли тупіт чобіт Ґілмера та його вояків було чути навіть в імператорському палаці під час його короткого правління.

Уперше прийшовши сюди, вони, чужинці з Фундації, лише відчули, що в новому й енергійному світі, який поставав зі спустошеного і старого, це місце було скромною і вишуканою музейною пам’яткою стародавньої величі.

Певним чином вони були тут непроханими гостями. Ця порожнеча, що панувала навколо, відтручувала їх. Здавалося, що наукова атмосфера досі собі існує і гнівається на будь-яке порушення спокою.

Зовні маленькі розміри бібліотеки були оманливими – під землею вона збільшувалася до велетенських розмірів, прихищаючи тишу та мрії. Еблінг Міс зупинився перед дверима приймальні, навколо яких були намальовані фрески.

Він прошепотів, бо не міг наважитися розмовляти тут голосно:

– Здається, ми щойно пройшли каталоги. Я лишуся тут.

Його лоб почервонів, а руки тремтіли.

– Не турбуйте мене, Торане. Ви приноситимете мені їжу?