Розділ «Частина ІІ. Мул»

Збігло заледве десять хвилин, доки корабель сів на землю, але за цей час перед його очима промайнув не один спогад. Спершу згадалася велика ферма з часів його дитинства, що запам’яталася йому великою кількістю зайнятих людей. Потім було переселення молодих сімей на нові землі. Тоді йому було десять років; він був лише дитиною, розгубленою та переляканою дитиною. Далі в пам’яті виринули згадки про те, як потрібно було прибирати з землі величезні металеві плити і відсувати їх убік, орати оголений ґрунт, підживлювати і вносити добрива, одні будівлі зрівняти із землею, а з інших зробити придатні до життя помешкання.

Достигав урожай, який потрібно було збирати, зав’язувалися мирні стосунки із сусідніми фермами…

Життя налагоджувалося, самоврядування приносило свої скромні плоди. Постало нове покоління загартованої молоді, яка зросла на землі. То був незабутній день, коли його обрали лідером, тоді він вперше від свого вісімнадцятиріччя не став голитися і невдовзі викохав бороду лідера.

А тепер Галактика знову загрожує напасти і покласти край цій недовгій ідилії…

Корабель сів. Він мовчки спостерігав, як відчиняється шлюз. Звідти вийшли четверо людей, обережні та нашорошені. Троє чоловіків, дуже різні – старий, молодий і якийсь худорлявий із гачкуватим носом. І жінка, яка поводилася невимушено. Він забрав руку від своєї чорної бороди і зробив крок назустріч.

Універсальним жестом він продемонстрував свої мирні настрої – простягнув обидві руки, піднявши вгору грубі, мозолясті долоні.

Молодший чоловік зробив два кроки і повторив цей жест.

– Я прийшов із миром!

У нього був дивний акцент, але слова були зрозумілі й привітні. Лі Сентер схвильовано відповів їм:

– Мир вам! Ласкаво просимо. Будьте нашими гостями. Вам нічого не бракуватиме – ні їжі, ні питва.

Йому повільно відповіли:

– Ми вдячні вам за доброту, і коли повернемося до свого світу, матимемо лише хороші слова про вас.

Дивна відповідь, але добра. Чоловіки, які трималися позаду нього, усміхнулися, а з навколишніх будівель вийшли жінки.

У своєму будинку Сентер витягнув зі схованки скриньку із дзеркальними стінками і запропонував гостям довгі, пухкі сигари, які тримав для урочистих подій. Перед жінкою він трохи завагався. Вона сіла між чоловіками. Незнайомці, вочевидь, дозволяли таке нахабство, і не вбачали у ньому нічого дивного. Він холодно простягнув їй скриньку.

Усміхнувшись, вона взяла одну сигару і з насолодою затягнулася ароматним димом. Лі Сентер змусив себе стримати обурення.

Поки не принесли страви, точилася незграбна ввічлива розмова про сільське господарство на Тренторі.

Старий прибулець поцікавився у нього:

– А як щодо гідропоніки? Я певен, що для такого світу, як Трентор, вирощування рослин без ґрунту було б чудовим варіантом.

Сентер повільно похитав головою. Він почувався невпевнено. Свої знання він отримав із книжок, які не завжди розумів.

– Ви маєте на увазі штучне використання хімікатів, чи не так? Ні, не на Тренторі. Для гідропоніки потрібен індустріальний світ – наприклад, розвинена хімічна промисловість. А під час війни або стихійного лиха, коли промисловість зруйнована, люди змушені голодувати. Та й не всі рослини можна виростити штучно. Деякі втрачають свою харчову цінність. Ґрунт значно дешевший, кращий і завжди надійний.