Розділ «Частина ІІ. Мул»

– Я… я не хочу про це говорити. Візіосонор справляє найглибший вплив на нервову систему. Колись я вивчив цю мелодію, але це недобрий твір, не призначений для вашої невинної душі, міледі.

– О, годі, Магніфіко. Я не така вже й невинна, не треба мені лестити. Я бачила те саме, що й вони?

– Сподіваюся, що ні. Я грав це лише для них. Якщо ви щось бачили, то лише краєчок картини, та й то віддалік.

– Мені й цього було досить. Ти знаєш, що принц втратив через тебе свідомість?

Магніфіко похмуро відповів, прожовуючи великий шмат пирога:

– Я його вбив, міледі.

– Що? – вона ледь не вдавилася.

– Він був мертвий, коли я спинився, інакше я грав би ще. До Коммасона мені було байдуже. Найгірше, чим він нам загрожував, були смерть або тортури. Але цей принц, міледі, дивився на вас розпусно і… – йому сперло подих від обурення та тривоги.

Бейта відчула, як у неї в голові заснували дивні думки і суворо їх стримала.

– Магніфіко, в тебе лицарська душа.

– О, міледі. – Він нахилив свій червоний ніс до пирога, але не став їсти.

Еблінг Міс втупився в ілюмінатор. Трентор був поруч, загрозливо засліплюючи своїм металевим полиском. Торан теж стояв біля ілюмінатора.

Із глухим розпачем у голосі він вимовив:

– Даремно ми сюди прилетіли, Еблінгу. Люди Мула випереджають нас.

Еблінг Міс потер лоба рукою, що наче всохлася, втративши колишню огрядність. І щось розгублено промурмотів.

Торан був роздратований.

– Кажу вам, ці люди вже знають, що Фундація загинула. Кажу вам…

– Га? – Міс спантеличено підвів голову. Потім м’яко поклав свою руку на зап’ястя Торана, абсолютно не тямлячи, що той говорить. – Торане… я дивився на Трентор. Знаєте… В мене дуже дивне відчуття… відтоді, як ми прибули на Трентор. Це якийсь поклик, рушійна сила, яка штовхає і штовхає мене зсередини. Торане, я зможу це зробити; я впевнений, що зможу. Мені все напрочуд зрозуміло – я ще ніколи не мав такого ясного розуму.

Торан подивився на нього і знизав плечима. Ці слова анітрохи його не переконали.

Він нерішуче сказав: