Розділ «Частина ІІ. Мул»

Залунав низький, тихий звук, пульсуючий та сумний. Він став голоснішим, нагадуючи сумний сміх, а ген далеко почувся глухий дзвін.

Здавалося, що темрява гусне. Музика досягала Бейти, немов відгортаючи невидимі ковдри. Світло мерехтіло із глибини – ніби на дні глибокої ями запалили свічку.

Її очі машинально напружилися. Світло пожвавішало, але залишалося невиразним. Воно скрадалося, не виявляючи своїх кольорів, а музика раптом стала неприємно гучною та лихою, розквітнувши високим крещендо. Світло шалено замерехтіло, швидко рухаючись у зловісному ритмі. Було видно, як щось звивається у напівтемряві. Щось із отруйними металевими лусочками сіпалося і позіхало. І музика сіпалася й позіхала разом із ним.

Бейта гамувала дивне хвилювання, а потім подумки спинила себе. Це відчуття нагадало їй перебування у Часовому Сховищі й останні дні на Притулку. Це було оте саме жахливе, нудотне, чіпке павутиння відчаю та шляхетності. Вона зіщулилася, пригнічена цим відчуттям.

Музика, наче жахливий регіт, гриміла над нею, і луската скорчена потвора на іншому кінці телескопа у маленькому колі світла зникла, щойно вона розпачливо відвернулася. Її лоб був вологим і холодним.

Музика, що тривала десь хвилин п’ятнадцять, вщухла, і ця тиша дала Бейті неймовірну насолоду. Коли спалахнуло яскраве світло, вона побачила перед собою обличчя Магніфіко – спітніле, похмуре, з божевільними очима.

– Міледі, – зойкнув він, – як ви?

– Непогано, – сказала вона, – але чому ти так грав?

Вона побачила, що відбувалося з іншими в кімнаті. Торан та Міс мляво й безпорадно притислися до стіни, але вона недовго дивилася на них. Її увагу привернули принц, що у дивній позі лежав біля столу, і Коммасон, який несамовито стогнав, роззявивши рота, з якого текла слина.

Коммасон сіпнувся і закричав щось безглузде, коли Магніфіко зробив крок до нього.

Тоді він скочив до інших і звільнив їх.

Торан рвонув до землевласника і розлючено схопив його за шию.

– Ти підеш із нами! Ти будеш нашою гарантією, що ми потрапимо на свій корабель.

Через дві години на корабельній кухні Бейта поставила на стіл незграбний домашній пиріг, і Магніфіко святкував повернення до космосу, велично ігноруючи всі правила поведінки за столом.

– Смачно, Магніфіко?

– Ням-ням!

– Магніфіко?

– Так, міледі.

– Що це ти грав?

Блазень зіщулився.