Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

Доктор Дарелл і Пеллеас Антор проводили вечори у дружному спілкуванні, а дні витрачали на приємні, хоч і незначні справи. Все скидалося на звичайні гостини. Доктор Дарелл відрекомендував юнака як кузена з окраїни космосу, й інтерес до нього швидко згас.

А якщо вряди-годи хтось і цікавився ним, то доктор Дарелл, не замислюючись, відповідав «так» або «ні». Якось він розіслав відкритим каналом запрошення на вечірку з такими словами:

«Хочу познайомити вас із моїм кузеном».

Аркадія ж готувалася до уроків по-своєму. Щиро кажучи, її дії навряд чи можна було назвати чесними.

Наприклад, у школі вона схилила Олінтуса Дама віддати їй саморобний, автономний звуковловлювач, використавши при цьому методи, які могли свідчити про те, що у майбутньому вона становитиме небезпеку для всіх чоловіків, з якими її зведе доля. Якщо уникнути подробиць, то вона просто продемонструвала таку зацікавленість відомим хобі Олінтуса (той мав домашню майстерню) у поєднанні з неабияким інтересом і до його опецькуватої персони, що нещасний юнак неждано-негадано піймав себе на тому, що він: 1) довго і натхненно розповідає про принципи дії гіперхвильового двигуна; 2) що в нього паморочиться в голові від цих великих, звабливих очей, які так чарівливо дивляться на нього; і 3) що він залюбки віддає в її руки свій найгеніальніший витвір – той самий звуковловлювач.

Після цього Аркадія підтримувала дружні стосунки з Олінтусом лише настільки, наскільки це було потрібно, щоб вибавитися від будь-яких можливих підозр, що причиною дружби був звуковловлювач. Ще кілька місяців після того Олінтус подумки повертався до цього короткочасного періоду свого життя, але бачачи, що його розкошування дійшло свого кінця, позітхав і дав собі спокій.

Коли ж із настанням сьомого вечора у вітальні доктора Дарелла за наготовленим столом і без тютюну зібралися п’ятеро чоловіків, стіл Аркадії нагорі зайняв той самий, але ретельно замаскований виплід винахідливості Олінтуса.

П’ятеро чоловіків. Поміж них, звичайно, сивоголовий, бездоганно вдягнутий доктор Дарелл, який видавався трохи старшим як на його сорок два роки. Пеллеас Антор наразі був серйозним і жвавим – попри свій юний вигляд і невпевненість у собі. І ще троє новачків: Джоул Турбор, тележурналіст, дебелий і товстогубий; доктор Елветт Семік, почесний професор фізики в університеті – худий, зі зморшкуватим обличчям, в одязі, що висів на ньому, немов на вішаку; Гомір Манн, бібліограф, довготелесий і напрочуд знервований.

Доктор Дарелл говорив легко, звичним діловим тоном:

– Ця зустріч, джентльмени, була організована не лише із дружньою метою. Ви, мабуть, уже про це здогадалися. Оскільки вас було вибрано свідомо з огляду на вашу кваліфікацію, то ви можете також здогадатися і про небезпеку, що криється за нею. Я не хочу нічого применшувати, але скажу, що, в будь-якому разі, ми всі – смертники.

Ви також, мабуть, зауважили, що жоден із вас не був запрошений таємно. Нікого з вас не просили прокрастися сюди непомітно. Вікна цього будинку не відрегульовані на непрозорість. Навколо кімнати нема жодного захисту. Нам варт лише привернути увагу ворога, щоб він нас знищив; а найкращий спосіб привернути увагу – це створити театральну та фальшиву атмосферу таємності.

(«Ха», – подумала Аркадія, схилившись над маленькою коробочкою, звідки, трохи хриплячи, долинали голоси.)

– Ви це розумієте?

Елветт Семік смикнув нижньою губою, оголивши тим самим зуби, через що здавалося, що він при кожному вимовленому слові кривиться.

– Годі вам. Розкажіть краще про цього молодика. Доктор Дарелл сказав:

– Його звуть Пеллеас Антор. Він – студент мого давнього колеги Кляйзе, який помер минулого року. Перед смертю Кляйзе надіслав мені енцефалограму Антора на п’ятому підрівні, яку я порівняв з енцефалограмою людини, котра сидить навпроти вас. Ви, звичайно ж, знаєте, що діаграму мозку неможливо продублювати на такому рівні, і навіть психологи на це нездатні. Якщо ви цього не знаєте, то вам доведеться прийняти мої слова на віру.

Скрививши губи, Турбор промовив:

– Давайте вже з чогось починати. Ми приймаємо ваші слова на віру, оскільки тепер, після смерті Кляйзе, ви є найкращим електроневрологом у Галактиці. Принаймні, саме так я відрекомендував вас в одній із телепередач, ба більше, я сам у цьому переконаний. Скільки вам років, Анторе?

– Двадцять дев’ять, містере Турбор.

– Гм. І ви теж є електроневрологом? Одним із кращих?