Розділ «Частина ІІ Пошукова експедиція фундації»

Перший Спікер лагідно провів рукою над чорним, блискучим кубом, що стояв посередині столу.

– Ні, Спікере, не знаю.

– Ви чули про Головний Випромінювач?

– Це він? – У голосі студента почулося здивування.

– А ви очікували побачити щось шляхетніше і грандіозніше? Ну, це природно. Він був створений за часів Імперії людьми епохи Селдона. Впродовж майже чотирьох сотень років він віддано слугував нам і нашим цілям, не потребуючи ремонту чи регулювання. І це дуже добре, бо ніхто з Другої Фундації не тямить, як із ним поводитись із технічнго боку. – Він лагідно усміхнувся. – Можливо, Перша Фундація і здатна створити його копію, але, звичайно, вони не повинні про це знати.

Він натиснув якийсь важілець біля себе – і кімната занурилась у темряву. Але тільки на мить, тому що дві довгих стіни почали наповнюватися все яскравішим світлом. Спочатку це світло було перлисто-білим, монотонним, потім на ньому то тут, то там почали з’являтися слабкі чорні лінії, і, нарешті, проявилися написані чітким, акуратним чорним шрифтом рівняння, що час від часу підкреслювалися тоненькою червоною лінією, яка звивалася крізь цей темний ліс, наче переривчастий струмочок.

– Ну, мій хлопчику, підійдіть сюди, до стіни. Ви не відкидатимете тінь. Це світло йде від Випромінювача не так, як зазвичай. Власне, я навіть не знаю, яким чином створюється цей ефект, але тіні від вас точно не буде. Я впевнений.

Вони стояли разом у променях світла. Усі стіни були завдовжки тридцять футів і десять заввишки. Цифри були дрібними і вкривали кожен дюйм поверхні.

– Це лише частина Плану, – сказав Перший Спікер. – Щоб розмістити його весь на обох стінах, окремі рівняння потрібно було би зменшити до мікроскопічних розмірів, але це не потрібно. Те, що ви бачите, на сьогоднішній день є його головною частиною. Ви вивчали План, чи не так?

– Так, Спікере.

– Ви впізнаєте якийсь фрагмент?

Запала тиша. Студент тицьнув пальцем, і щойно він це зробив, рядки рівнянь спустилися вниз на рівень очей, хоча швидкий рух його пальця навряд чи міг бути точним.

Перший Спікер тихо розсміявся.

– Ви ще побачите, наскільки Головний Випромінювач налаштувався на ваш розум. Від цього маленького пристрою можна очікувати чимало сюрпризів. Що ви хочете сказати про вибрані вами рівняння?

– Це, – затинаючись, відповів студент, – ріґелійський інтеграл, що використовує вплив планетарного розподілу і вказує на присутність двох головних економічних класів на планеті чи в секторі, плюс на нестабільну емоційну структуру.

– І що це означає?

– Це межа напруги, оскільки ми маємо тут, – він указав пальцем, і рівняння знову помінялися місцями, – ряди, що збігаються.

– Добре, – сказав Перший Спікер, – скажіть мені, що ви думаєте про них. Це завершений витвір мистецтва, чи не так?

– Безумовно!

– Неправильно! Це не так, – пролунала різка відповідь. – Це перше, що ви повинні викинути з голови. План Селдона не є ні повним, ані правильним. Це просто найкраще з того, що можна було зробити за тих часів. Дюжина поколінь міркувала над цими рівняннями, працювала з ними, розкладаючи їх до останньої коми, а потім знову збираючи воєдино. Наші попередники змогли ще більше. Майже чотириста років вони звіряли ці прогнози та рівняння з реальністю і дещо зрозуміли.