Розділ «Частина ІІІ. МЕРИ»

— Це теоретичне питання. Звичайно, я знаю, що ви зробили.

— І все ж я повторю. Можливо, ви не зрозуміли, у чому сенс. Існувала велика спокуса зібрати всі наші сили й кинутися в бій. Це найпростіший вихід, найприємніший для почуття самоповаги, але майже завжди найдурніший. Ви б це зробили; ви й ваші розмови про «напад першими». Натомість я зробив ось що: відвідав усі три королівства й поінформував, що якщо вони дозволять, щоб секрет ядерної енергії потрапив до рук Анакреона, то це буде найшвидший спосіб перерізати власні горлянки, і ввічливо запропонував зробити очевидну річ. І все. За місяць після того, як сили Анакреона висадилися на Термінусі, їхній король отримав спільний ультиматум від трьох сусідів. За тиждень нашу планету залишив останній анакреонець. А тепер скажіть мені, де тут була потреба в насильстві?

Молодий депутат задумливо глянув на недокурок сигари й кинув його в сміттєспалювальний жолоб.

— Я не бачу аналогії. Інсулін поверне діабетика до нормального життя без найменшої необхідності застосовувати ніж, а от для апендициту потрібна операція. Коли інші варіанти провалилися, то що лишається, крім цього, як ви висловилися, останнього притулку? Це ваша провина, що ми змушені до цього вдаватися.

— Моя? О так, знову моя політика умиротворення. Схоже, ви все ще не розумієте основних потреб нашої позиції. З відльотом анакреонців наші проблеми не закінчилися. Це був лише початок. Чотири королівства були нашими ворогами більше, ніж будь-коли, бо кожне з них прагнуло ядерної енергії та не вгризалося в наші горлянки лише через страх перед трьома іншими. Ми балансуємо на дуже гострому лезі меча, і варто хоч трохи хитнутися в будь-якому напрямку… Що як, наприклад, одне з королівств стане занадто сильним або двоє сформують коаліцію? Розумієте?

— Звичайно. Це був вчасний момент, щоб почати загальну підготовку до війни.

— Навпаки. Це був зручний момент, щоб почати повністю концентруватися на запобіганні війні. Я грав ними одне проти одного. Я допоміг кожному по черзі. Я запропонував їм науку, торгівлю, освіту, наукову медицину. Я зробив так, щоб Термінус став для них ціннішим як квітучий світ, ніж як військовий трофей. Це працювало тридцять років.

— Так, але ви змушені були оточити ці наукові дарунки найобурливішим лицедійством. Ви зробили з цього напіврелігію, напівнісенітницю. Ви створили ієрархію священиків і складний, безглуздий ритуал.

Гардін насупився.

— І що з того? Я не розумію, який це взагалі має стосунок до нашої суперечки. Я почав рухатися цим шляхом тому, що спочатку варвари дивилися на нашу науку як на своєрідну магію й найлегше було змусити їх прийняти її саме на таких підставах. Духовенство виникло самостійно, і якщо ми й допомагаємо йому, то йдемо шляхом найменшого опору. Це дрібниці.

— Але ці священики керують електростанціями. І це вже не дрібниці.

— Так, але навчили їх ми. Їхні знання про обладнання є суто емпіричними; і вони непохитно вірять у лицедійство, що їх оточує.

— А якщо хтось із них осягне таємниці цього лицедійства й буде достатньо геніальним, щоб відкинути весь цей емпіризм, що завадить йому навчитися справжнім технологіям і продати їх за найбільш пристойною ціною? Якою буде тоді наша цінність для королівств?

— Це малоймовірно, Сермаку. Ви дивитеся на це поверхово. Щороку сюди, на навчання до Фундації, надсилають найкращих людей із планет королівств, і вони здобувають тут священицьку освіту. Найкращі з них залишаються тут як аспіранти. Якщо ви думаєте, що ті, хто залишилися, практично не знаючи основ науки або, ще гірше, маючи викривлені знання, що їх отримують священики, можуть зрозуміти те, що пов’язано з ядерною енергією, електронікою, теорією гіперпростору, — у вас дуже романтичне й дурне уявлення про науку. Щоб цього навчитися, потрібне життя, а щоб зрозуміти — відмінний мозок.

Під час попередньої промови Йохан Лі різко встав і вийшов з кімнати. Тепер він повернувся, і коли Гардін завершив розмову, нахилився до його вуха. На столі з’явився свинцевий циліндр. Потім, кинувши ворожий погляд на депутацію, Лі знову сів на місце.

Гардін покрутив циліндр, спостерігаючи за делегацією краєчком ока. А потім різко відкрив циліндр і… лише Сермак стримався, щоб не кинути швидкий погляд на скручений папірець, що звідти випав.

— Коротше кажучи, джентльмени, — сказав він, — уряд знає, що робить.

Він читав текст на папірці, розмовляючи з ними. На папері були складні лінії безглуздого коду, що вкривали усю сторінку, і три слова, написані олівцем у кутку, які несли послання. Він пробіг його одним поглядом і кинув у сміттєспалювальний жолоб.

— Що ж, — сказав Гардін, — боюся, що вже час завершувати нашу розмову. Був радий з вами зустрітися. Дякую, що прийшли. — Він недбало потиснув кожному руку, і вони вийшли.

Гардін майже розучився сміятися, але після того, як Сермак та три його мовчазні партнери відійшли подалі, він сухо розсміявся й весело глянув на Лі.