Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

— Тому що я мушу це робити, — зі свого боку дверей мовив Сірий, і Джонсі зрозумів, що він теж не бреше. Якщо іноді не підливати бензину, машина не поїде. — Якщо ти вдовольниш мою цікавість, я нагодую тебе тим, чого ти захочеш. Якщо ні…

Запахи, що сочилися з-під дверей, змінилися, тепер це був різкий сморід гнилих броколі та брюссельської капусти.

— Гаразд, — сказав Джонсі. — Я розповім тобі все, що знаю, а ти візьмеш у «Дайзартс» млинці та бекон. Сніданки цілодобово, ти в курсі. Домовились?

— Домовились. Відчиняй двері, потиснемо руки.

Джонсі від подиву навіть посміхнувся — це була перша спроба Сірого пожартувати, і, треба сказати, не така погана. Він подивився в дзеркало заднього огляду і побачив схожу посмішку на губах, які йому вже не належали. Від цього було трохи моторошно.

— Частину з рукостисканням пропустимо, — сказав він.

— Розповідай.

— Гаразд, тільки попереджаю: якщо не виконаєш обіцянки, більше жодного слова від мене не почуєш.

— Матиму на увазі.

Пікап стояв на вершині Стендпайп-гілл, злегка погойдуючись на ресорах, із фар ніби стирчали циліндри наповненого снігом світла. Джонсі розповів Сірому те, що знав. На його думку, це було ідеальне місце, щоб розповідати страшні історії.

Для Деррі 1984 і 1985 роки стали часом сумних подій. Улітку 1984-го троє місцевих хлопців утопили в Каналі гомосексуаліста. Протягом наступних десяти місяців кількох дітей убив психопат, який іноді вдягався клоуном.

— Хто такий цей Джон Вейн Ґейсі[150]? — запитав Сірий. — Це він убивав дітей?

— Ні, просто один із Середнього Заходу з подібним modus operandi[151], — відповів Джонсі. — Тобі незрозумілі багато перехресних зв’язків моїх думок, так? Можу посперечатись, у вас там, звідки ти родом, поетів небагато.

На це Сірий не відповів. Джонсі сумнівався, що він знає, хто такі поети. І що йому це цікаво.

— У будь-якому разі, — продовжив Джонсі, — останньою неприємністю став якийсь ненормальний ураган. Він налетів на місто 31 травня 1985 року. Тоді загинуло понад шістдесят осіб. Водонапірну Вежу повалило, і вона скотилась отуди, на Канзас-стрит. — Він указав праворуч від машини, де земля різко йшла вниз і губилася в темряві. — Майже три чверті мільйона галонів води ринуло з Апмайл-гілл на ділову частину міста й майже зруйнувало її. Буря трапилася, коли я складав випускні. Батько зателефонував мені й розповів, але я, звичайно ж, знав про це — це було в усіх новинах.

Джонсі замислився, замовк і обвів поглядом кабінет, який був уже не порожнім і занедбаним, а добре вмебльованим (підсвідомість додала диван із його будинку та крісло Імса[152], яке він одного разу бачив у каталозі Музею сучасного мистецтва, — чудова річ, але йому не по кишені) і цілком приємним на вигляд… Явно приємнішим, ніж холодний засніжений світ, у якому зараз доводиться мешкати загарбникові його тіла.

— Генрі теж був в університеті. У Гарварді. Піт гіпував на Західному узбережжі. Бобер нудьгував у дворічному коледжі на півдні штату, де переважно, як він потім казав, займався тим, що курив гашиш і грав у відеоігри.

Тільки Даддітс перебував тут, у Деррі, коли налетів ураган… але Джонсі не хотів вимовляти його ім’я.

Сірий нічого не сказав, але Джонсі виразно відчув його нетерпіння. Сірого цікавила виключно водонапірна Вежа. І те, як Джонсі його обдурив.

— Слухай, Сірий… Якщо хтось когось і обдурив, то це ти сам себе. Я всього лише забрав кілька коробок «Деррі» й переніс сюди, поки ти був зайнятий убивством того бідного солдата.