Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

Кров струмує по ногах, нижня частина штанів уже набрала яскравого червоного кольору («Потік кларет», — раніше казали коментатори на боксерських поєдинках), але болю він не відчуває. Як і не боїться інфекції. Він унікальний, і хмара здатна лише нести його, а не змінювати. Відчинивши двері, він заходить досередини.

Чи здивований він виглядом сірої людини на лікарняному ліжку? У жодному разі. Коли того разу в «Дірі в стіні» Джонсі розвернувся і побачив цього чоловіка в себе за спиною, у вилупка вибухнула макітра. Нічогенькій такий напад мігрені. Після такого будь-хто загримить до лікарні. Хоча зараз його голова мала цілий і неушкоджений вигляд. Сучасна медицина творить чудеса.

Палата вся заросла грибком, куди не глянь, усюди золотаво-червона пліснява: на підлозі, на вікні, на рейках жалюзі; вона доповзла до світильника на стелі і до пляшки з глюкозою (Джонсі вирішив, що це глюкоза) на стійці біля ліжка; маленькі червоні борідки звисають із ручки на дверях до туалету і з підніжжя ліжка.

Підходячи до Сірого, прикритого ковдрою по вузькі безволосі груди, він зауважує на тумбочці самотню листівку з побажанням якнайшвидшого одужання. «Швидше одужуй!» — написано поверх зображення сумної черепахи, яка несе на панцирі аптечку. І під картинкою: «Від Стівена Спілберґа та всіх твоїх голлівудських друзяк».

«Це сон, як будь-який сон, повний звичайних символів і заморочок», — думає Джонсі, але в душі розуміє, що це не так. Його розум змішує найрізноманітніші речі, очищує їх, робить зручними для поглинання — так улаштовані всі сни; минуле, сьогодення і майбутнє перемішалися в одному казані, що теж подібне до сну, але він знає, що буде помилкою ставитися до цього недбало, як до уривчастої казочки з підсвідомості. Принаймні якась частина цього відбувається насправді.

Очі-краплини спостерігають за ним. Потім простирадло біля істоти на ліжку починає ворушитись і здійматись. Із-під нього з’являється червонувата, схожа на тхора істота, яка вбила Бобра. Дивлячись на Джонсі такими ж чорними скляними очима, вона починає працювати хвостом і підіймається вгору по подушці, де згортається калачиком поряд із вузькою сірою головою. Не дивно, що Маккарті почувався трохи нездоровим, думає Джонсі.

Кров, липка, як мед, і гаряча, мов лихоманка, стікає по ногах Джонсі. Вона капає на підлогу, можна було б подумати, що незабаром на ній виросте власна колонія червонуватого грибка або цвілі, справжні зарості, але Джонсі знає, що цього не станеться. Він особливий. Хмара може нести його, але не може змінити.

«Не скакати, не грати, — думає він і тут же: — Ш-ш, тихо, тримай це при собі».

Сірий піднімає руку з ліжка в жесті втомленого привітання. На ній три тонкі пальці, що закінчуються рожевими нігтями. З-під нігтів сочиться жовтий гній. Гній поблискує на складках обвислої шкіри і в куточках очей.

«Ти маєш рацію, тобі потрібен укол, — говорить Джонсі. — Якого-небудь «Містера Мускула». Це прочистить тобі м…»

І тут у нього виникає жахлива думка. Вона справляє таке сильне враження, що якусь мить він не може опиратися силі, яка тягне його до ліжка. Ноги починають рухатися, залишаючи на підлозі великі червоні плями.

«Ти ж не станеш пити мою кров, так? Як вампір?»

Істота в ліжку посміхається без посмішки.

«Ми, висловлюючись зрозумілою вам мовою, вегетаріанці».

«Та ну! А як же оцей Боузер?[106] — Джонсі вказує на безногого тхора, і той у дивовижній посмішці відкриває рот, повний зубів-голок. — Боузер теж вегетаріанець?»

«Ти сам знаєш, що ні, — каже Сірий, його рот-щілинка не ворушиться. Цей тип — дивовижний черевомовець, тут не посперечаєшся. У горах Катскіллс[107] він би мав успіх. — Але ти знаєш і те, що тобі не треба його боятися».

«Чому? Що в мені особливого?»

Помираючий сірий чоловічок (авжеж, він помирає, його тіло руйнується, гниє зсередини) не відповідає, і в Джонсі знову проскакує в голові: «Не скакати, не грати». Йому здається, що Сірий був би дуже радий прочитати цю його думку, але не вийде, здатність приховувати свої думки — ще одна якість, яка робить його особливим, унікальним, і Джонсі може тільки сказати: viva la diffйrence[108] (хоч уголос цього, звичайно, не говорить).

«Що в мені особливого?»

«Хто такий Даддітс? — питає Сірий і, коли Джонсі не відповідає, знову посміхається, не ворушачи ротом. — Ну, гаразд, — каже він. — У нас обох є запитання, на які кожен не хоче відповідати. Давай відкладемо їх, гаразд? Вони… Як ви це називаєте? Як це у вас у грі називається?»