Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

— Так.

Чого Фредді не зрозумів, то це того, для чого вони потрібні, але тієї хвилини знати це було не важливо. Він бачив, що Курц бере справу у свої руки, і відчував полегшення. Коли Фредді потрібно буде щось знати, Курц скаже. Фредді стурбовано глянув на палаючий магазин, палаючий корівник, палаючу кухню. Ситуація — гірше не буває.

Хоча, можливо, й ні. Якщо Курц бере справу у свої руки.

— Якби не бісова телепатія, нічого цього не сталося б, — задумливо промовив Курц. — Але почалося все не через телепатію. Звичайну людську найобку, хвала Ісусу. Фредді? Хто зрадив Його, поцілувавши?

Фредді читав Біблію переважно тому, що її йому дав Курц.

— Юда Іскаріот, босе.

Курц енергійно покивав. Очі його так і бігали навкруги, аналізуючи руйнування, оцінюючи відповідальність, яка завдяки бурі буде значною мірою обмежена.

— Так, салаго. Юда зрадив Ісуса, а Овен Філіп Андергілл зрадив нас. Юда отримав за це тридцять срібняків. Не така вже велика платня, що скажеш?

— Так, босе.

Він відповів, одвернувшись від Курца, бо тієї миті в їдальні щось вибухнуло.

Сталева рука стисла його плече і рвучко розвернула назад. Очі Курца були широко розплющені і горіли. Білі вії робили їх схожими на очі привида.

— Дивитися на мене, коли я розмовляю з тобою, — прошипів Курц. — Слухати мене, коли я з тобою розмовляю. — Курц поклав вільну руку на рукоятку пістолета. — Або я тобі кишки випущу на сніг. У мене була важка ніч, і не треба робити її ще гіршою, зрозумів, собако? Врубаєшся, куди вітер віє?

Джонсон був людиною не з боязких, але цієї секунди в нього все всередині зіщулилося й сахнулося.

— Так, босе, вибачте.

— Прийнято. Бог любить і прощає, ми повинні робити те саме. Я не знаю, скільки срібняків отримав Овен, але можу тобі сказати ось що: ми зловимо його, ми візьмемо його за дупу і зробимо в ній чудову нову дірку. Ти зі мною?

— Так. — Нічого Фредді так не хотілося, як знайти людину, яка перевернула догори дриґом його колишній упорядкований світ, і натягти її по самі вуха. — Як гадаєте, Овен до цього сильно руку доклав?

— Достатньо, як на мене, — незворушно сказав Курц. — Мені здається, я нарешті йду-таки на дно, Фредді…

— Ні, босе.

— …але я не піду на дно сам.

Обіймаючи за плечі, Курц повів свого нового заступника назад до «Віннебаґо». Приземкуваті, вмираючі стовпи вогню ще позначали місця палаючих генераторів. Це зробив Андергілл, не хто-небудь, а один із людей Курца. Фредді досі було важко в це повірити, але він уже почав заводитися. «Скільки срібняків, Овене? Скільки ти отримав, зраднику?»