Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

Заляскали постріли, але тільки після того, як куля зрикошетила від металу прямо в них над головою, Генрі зрозумів, що стріляли по них. Знову дзенькнуло — це ще одна куля відскочила від гусениці «Сно-Кета», і Генрі пригнувся, наче це могло чимось допомогти.

Усе з тією ж усмішкою на обличчі Овен вказав рукою в рукавичці праворуч. Генрі подивився туди, і тієї ж секунди ще дві кулі влучили в корпус «Кета». Генрі обидва рази зіщулився, але Овен ніби цього навіть не помітив.

Генрі побачив кілька трейлерів, на деяких із них було написано назви торговельних марок, таких як «Сіско» або «Скотт Пейпер». Перед трейлерами була колонія будиночків на колесах, і перед найбільшим — «Віннебаґо», який видався Генрі цілим маєтком, — стояли людей шестеро-семеро. Усі вони стріляли по «Сно-Кету». Незважаючи на доволі велику відстань, сильний вітер і густий сніг, багато куль влучало. Надто багато. Мало того, до них поспішало підкріплення. Серед цих були такі, хто не встиг як слід одягтись (один навіть виблискував голим торсом, вартим якогось супергероя з коміксів). У центрі групи стояв високий сивочолий чоловік, поруч із ним — хлопець менший на зріст, але міцніший. Поки Генрі дивився на них, високий чоловік підняв карабін і, ніби навіть не цілячись, вистрілив. Пролунав звук дзинь , і прямо перед носом Генрі продзижчав маленький злий металевий ґедзь.

Овен розсміявся.

— Цей худий тип із сивим волоссям — Курц. Він тут головний. А паскудник уміє стріляти, чи не так?

Кулі стукали об гусениці й корпус «Кета». Генрі знову відчув посвист, різкий рух у кабіні, і несподівано замовкло радіо. Відстань між ними і групою стрільців, що розсипалися навколо «Віннебаґо», збільшувалась, але на влучність стрільби це, здавалось, аж ніяк не впливало. Генрі сказав би, що всі ці паскудники вміють стріляти. Рано чи пізно який-небудь снайпер влучить… але Овен був щасливий . Генрі раптом подумав, що він зійшовся з людиною, ще більш схильною до самогубства, ніж він сам.

— Хлопець поряд із Курцом — Фредді Джонсон. Усі ці мишкетери[163] — люди Курца, вони повинні були… ой, обережно!

Ще одне дзинь , продзижчав іще один сталевий ґедзь — цього разу між ними, — і раптом не стало головки важеля. Овен зареготав.

— Курц! — закричав він крізь сміх. — Десять центів ставлю, він! Він уже два роки як має сидіти на пенсії, а стріляє все ще як Енні Оуклі[164]! — Овен ударив кулаком по керму. — Але все, годі. Час братися до справи. Час гасити світло, красунчику.

— Що?

Усміхаючись, Овен показав великим пальцем на коробочку з миготливими бурштиновими лампочками. Тепер вигнуті прожилки байрусу в нього під очима здавалися Генрі схожими на бойову розмальовку.

— Тицьни на кнопки, солоденький. Тицьни на кнопки і запни штори.

Несподівано — усе завжди відбувалося несподівано, завжди немов за помахом чарівної палички — навколишнього світу не стало і Курц опинився в зоні. Зойки завірюхи, снігові вихори, виття сирени — усе це зникло. Курц перестав відчувати присутність Фредді Джонсона поруч і решти учасників «Долини Імперіал» навколо. Він зосередився на «Сно-Кеті» й перестав помічати будь-що інше. Він бачив Овена Андергілла на лівому сидінні, бачив прямо крізь сталеву стіну кабіни всюдихода так само чітко, ніби він, Ейб Курц, мав рентгенівський зір Супермена. Відстань була неймовірно великою, але це не мало ніякого значення. Наступна куля, яку він випустить, влучить точно в потилицю зрадницької голови Овена Андергілла, який перетнув межу. Він підняв карабін, прицілився…

Два одночасні вибухи розірвали черево ночі. Один настільки близько, що вибухова хвиля збила Курца та його людей з ніг. Один із трейлерів, з написом «ІНТЕЛ ІНСАЙД», злетів у повітря, перекинувся і впав на «Спаґо», кухонний намет.

— Святий Боже! — закричав хтось.

Згасли не всі вогні — півгодини Овену не вистачило, і він устиг поставити термічні міни тільки на два генератори (при цьому безперестанку повторював: «Скачи на паличці-конячці до хреста в Бенбері»), але рухливі, у вогняних плямах тіні раптово проковтнули втікачів на «Сно-Кеті», і Курц опустив карабін, не вистріливши.

— Бляха, — позбавленим будь-якої інтонації голосом промовив він. — Припинити вогонь. Припинити вогонь, йолопи. Кінчайте, хвала Ісусу. Усім зайти. Усі, крім Фредді, беріться за руки й моліться Отцю Небесному, щоб він витяг нас із цієї дупи. Ходімо, Фредді. Швидше.

Решта, десь із десятеро людей, стали підніматися сходами у «Віннебаґо», з тривогою поглядаючи на палаючі генератори, палаючий кухонний намет (сусідній намет-їдальня вже теж зайнявся, на черзі були лазарет і морг). Половина ліхтарів табору згасли.

Курц напівобійняв Фредді Джонсона за плечі, відвів його кроків на двадцять до заметів, де вітер підхоплював сніг і носив його з боку в бік клубами, які нагадували містичний туман. Прямо перед двома чоловіками горіла пекельним полум’ям крамниця Ґосселіна, точніше, те, що від неї лишилося. Вогонь уже перекинувся й на сусідній корівник із виламаними дверима.

— Фредді, чи любиш ти Ісуса? Тільки кажи правду.