Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

Фредді вже проходив через подібне. Для боса це була мантра — спосіб прочистити голову.

— Я люблю Його, босе.

— Присягаєшся, що це правда? — Курц дивився уважно, але, певно, не на нього, а крізь нього. Обдумував плани, якщо такі підвладні інстинктам істоти взагалі здатні планувати. — Готовий за брехню вічно горіти в пеклі?

— Присягаюсь, це правда.

— Ти ж сильно Його любиш, так?

— Дуже сильно, босе.

— Більше, ніж групу? Більше, ніж свою справу?

Пауза.

— Більше, ніж мене?

Запитання, на яке краще відповісти правильно, якщо хочеш жити. Але, на щастя, нескладне.

— Ні, босе.

— Телепатія минула, Фредді?

— Ще щось відчуваю, але не впевнений, що це телепатія, — так, голоси в голові…

Слухаючи, Курц кивав. Золотаво-червонуваті, кольору грибка Ріплі, язики полум’я пробилися крізь дах корівника.

— Але це минуло.

— Решта групи?

— Ви маєте на увазі «Долину Імперіал»? — Фредді хитнув головою в бік «Віннебаґо».

— Кого ще я можу мати на увазі? «Пожежну команду п’ять плюс два»[165] чи що? Їх, звичайно!

— Вони чисті, босе.

— Це добре. Але й погано. Фредді, нам потрібні двійко заражених американців. І коли я кажу «ми», я маю на увазі тебе й мене. Мені потрібні американці, що кишать цим лайном, зрозумів?