Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

Парсон наслідував його приклад, за ним і Юделл. Кембрі їх не почув. Йому раптом ні з того ні з сього примарилася жінка з маленькою дитиною на руках. Коли вона пробиралася крізь занесений снігом вигул, хтось облив її напалмом і перетворив на рухомий смолоскип. Кембрі від жаху здригнувся, вирішивши, що цей образ породило його нечисте сумління.

— Джине? — вимовив Ел Коулмен. — Ти вирівнюєш чи…

— Що це? — насупившись, запитав Гові.

— Про що ти? — не зрозумів Тед Трезевскі.

— Слухай. Зараз почуєш, — відповів Гові.

«Тупий пшек», — почув у себе в голові цей не висловлений уголос висновок Кембрі, але не звернув уваги. Тієї ж миті їхню увагу привернув інший звук: вони чітко почули підхоплене вітром скандування, яке швидко набирало силу й міць.

«Уперед! Уперед! Уперед! Уперед! УПЕРЕД!»

Звук ішов з корівника, прямо за крамницею.

— Що це, в біса , таке? — промовив Юделл, відсуваючись від складаного столика з картами, попільничками, чіпсами та грошима. Джин Кембрі раптом зрозумів, що під дурною вовняною шапочкою не було нічого, крім шкіри. Юделл фактично був старшим у цій маленькій групі, але він уявлення не мав, що відбувається. Він не бачив кулаків, що піднімаються, не чув потужного уявного голосу, який вів за собою інших.

Кембрі побачив тривогу на обличчях Парсонса, Еверетта й Коулмена. Вони теж усе бачили. Розуміння миттю об’єднало їх, але незаражені тільки спантеличено переглядалися.

— Ці козли зараз вирвуться, — сказав Кембрі.

— Дурниці, Джине, — відмахнувся Джордж Юделл. — Вони не знають, що на них чекає. До того ж це цивільні . Вони просто вирішили трохи по…

Кембрі проковтнув кінець слова. «УПЕРЕД» розрізало його мозок бензопилою. Рей Парсонс і Ел Коулмен зіщулились. Гові Еверетт зойкнув від болю, схопився за голову і хвицнув ногами, зачепивши колінами столик, — карти й чіпси полетіли врізнобіч. Доларова купюра впала на обігрівач і почала тліти.

— Ох, блядь, дивись, що ти нако… — почав був Тед, але Кембрі перебив його:

— Вони йдуть. Вони йдуть по нас .

Парсонс, Еверетт і Коулмен потяглися за автоматами «М-4», які стояли біля стіни поблизу вішака старого Ґосселіна. Решта подивилися на них із подивом, як і раніше, відстаючи на три ходи… і наступної секунди пролунав потужний удар — людей шістдесят, а то й більше, з ув’язнених разом навалилися на двері корівника. Двері були замкнені ззовні на великі сталеві армійські замки, тому витримали, але стара деревина з гучним тріском піддалася.

Бранці ринули крізь пролом, волаючи назустріч сніговому вітру «Уперед! Уперед!» і наступаючи на тих, кому не пощастило втриматися на ногах.

Кембрі теж схопив карабін, але зброю одразу ж було висмикнуто в нього з рук.

— Це мій, ідіоте, — прогарчав Тед Трезевскі.

Проламані двері корівника і задню стінку крамниці розділяло менш ніж двадцять ярдів[161]. Натовп ринув крізь відкритий простір із криками «УПЕРЕД! УПЕРЕД! УПЕРЕД!».