Розділ «Частина друга. Випускний»

А тоді пустився дощ… принаймні я так спочатку подумала. Вода лилася скрізь навколо. Я глянула вгору — по всьому спортзалу ввімкнулися всі протипожежні розприскувачі. Вода падала на баскетбольний майданчик і бризкала навсібіч. Джозі Врек гукав до хлопців зі свого гурту, щоб вони повимикали підсилювачі й мікрофони, але ті вже всі зникли. Він зіскочив зі сцени.

Паніка коло дверей припинилася. Народ відійшов і тепер дивився на стелю. Я почула, як хтось — начебто Дон Фарнгем — сказав: «Торба баскетбольному паркету».

Кілька інших пішли подивитися до Томмі Росса. Я раптом зрозуміла, що хочу забратися звідти. Я взяла Тіну Блейк за руку і сказала: «Тікаймо. Бігом».

Щоб дістатися до пожежного виходу, треба було пройти коротким коридором ліворуч від сцени. Там теж були розприскувачі, але вони не ввімкнулися. І двері лишалися відчиненими — я бачила, як тудою хтось вибігав. Але більшість людей стояла невеликими гуртами й блимала одне на одного. Хтось дивився на розмазаний кривавий слід на тому місці, де впала Керрі. Вода його потроху змивала.

Я взяла Тіну за руку й потягла до таблички «Вихід». У ту саму мить щось яскраво спалахнуло, хтось закричав, а з колонок жахливо завищало. Я озирнулася й побачила Джозі Врека, що тримався за одну з мікрофонних стійок. Він не міг її відпустити. Очі вилазили йому назовні, волосся стало дибки, і здавалося, ніби він підтанцьовує. Його ноги совалися у воді, а з сорочки пішов дим.

Він привалився до одного з підсилювачів — вони були великі, по п’ять чи шість футів, — і той перекинувся в воду. Вищання переросло у вереск, що роздирав вуха, а тоді щось іще раз зашипіло й спалахнуло — і все замовкло. Сорочка на Джозі зайнялася.

— Біжімо! — закричала до мене Тіна. — Бігом, Нормо. Будь ласка!

Ми вибігли в коридор, а за сценою щось вибухнуло — мабуть, головні рубильники. Я на секунду озирнулася. Мені було видно понад сценою, на якій лежало тіло Томмі, бо кулісу було піднято. Усі товсті дроти освітлення знялися в повітря, вони витягувалися, розверталися й звивалися, немов змії в кошику факіра. Тоді один з них роздерся надвоє. Коли він упав у воду, спалахнуло фіолетовим, і всі закричали разом.

Ми проскочили двері й побігли через стоянку. Мабуть, я верещала. Не пам’ятаю до пуття. Після того як вони закричали, я нічого не пам’ятаю до пуття. Коли ті високовольтні дроти впали на залиту підлогу…

Для вісімнадцятирічного Томмі Росса кінець настав швидко, милосердно й майже без болю.

Він так і не усвідомив, що скоїлося щось варте уваги. Почувся якийсь дзвін та брязкання, які миттєво пов’язав із

(відра для молока)

дитячим спогадом про ферму свого дядька Ґалена, а тоді з

(хтось щось упустив)

музиками перед собою. Він краєм ока побачив, як Джозі Врек дивиться кудись над його головою

(у мене там німб чи що)

а тоді на нього впало наповнене десь на чверть відро. Ребро, що оперізувало дно відра, вдарило його по тім’ю, і

(ой як боляче)

він миттю провалився в непритомність. Він так і лежав, простягнувшись, на сцені, коли пожежа, що виникла десь серед електричного обладнання «Джозі й місячних промінців» перекинулася на панно з венеційським човнярем, а тоді на щурячі лабіринти зі старої уніформи, книжок та паперів за сценою і над нею.

Коли через півгодини вибухнула цистерна з пальним, він уже був мертвий.