Розділ «Частина друга. Випускний»

(я не нервую я зовсім не нервую)

Трохи раніше Томмі був приніс її букетик, і тепер вона сама пришпилювала його до плеча сукні. Звісно, поруч не було мами, котра б зробила це за неї й пересвідчилася, що він сидить на своєму місці. Мама замкнулася в капличці й просиділа там останні дві години, промовляючи істеричні молитви. Її голос наростав і опадав у страхітливому неоднорідному ритмі.

(шкода мамо але мені не шкода)

Упоравшись і вдовольнившись результатом, вона опустила руки й тихо постояла якусь хвильку, заплющивши очі. В оселі не було жодного дзеркала в повен зріст

(марнота марнота все марнота)

але їй здавалося, що все добре. Так мало бути. Вона… Вона знову розплющила очі. Годинник із зозулею, придбаний за купони на знижку, показував сім десять.

(він має прийти за двадцять хвилин)

А чи прийде?

Може, все це просто багатошаровий жарт, фінальний удар, останній штрих: щоб вона до глупої ночі лишилася сидіти вдома у своїй випускній оксамитовій сукні з її принцесиною талією, джульєттиними рукавами й простою прямою спідницею — і з чайними трояндами, приколотими до лівого плеча.

А з іншої кімнати піднімалося:

— …на святій землі! Ми знаємо, що ти закличеш Око, Яке Стежить, страхітливе Око з трьох часток, і звук чорних труб. Ми всім серцем каємося…

Керрі вважала, що навряд чи хто зміг би зрозуміти, якої нелюдської хоробрості їй коштувало примиритися з такою можливістю й лишитись уразливою перед страхітливими альтернативами, які міг явити сьогоднішній вечір. Сценарій, у якому Томмі просто не прийшов би по неї, був далеко не найгіршим. По правді, вона потайки прагнула цього й думала, що було б найкраще, якби…

(ні припини)

Звісно, залишитися з мамою було б легше. Безпечніше. Вона знала, що Вони думали про маму. Ну, може, мама й була фанатичкою, скаженою дивачкою, але її хоч можна було передбачити. У цьому будинку все можна було передбачити. Удома на неї ніколи не чигали дівчата, що сміялися, верещали й кидалися різними предметами.

То й що, якби він не прийшов, якби вона відступила й здалася? Школа через місяць закінчиться. Що тоді? Приховане, підпільне існування в цьому будинку, на маминому утриманні, перегляд вікторин і серіалів, що цілими днями йшли по телевізору в домі місіс Ґаррісон, коли вона запрошувала Керрі в гості (місіс Ґаррісон було вісімдесят шість), походи до центру по солодку шипучку до «Фруктів Келлі» після вечері, коли там нема ні душі, набір ваги, втрата надії, втрата самої здатності мислити?

Ні. Боже мій милий, ні, будь ласка.

(будь ласка нехай кінець буде щасливим)

— …захисти нас від роздвоєного копита, що чигає в провулках та на стоянках придорожень, о Спасителю…

Сьома двадцять п’ять.

Від неспокою вона, не задумуючись, почала піднімати думкою різні предмети і класти їх на місце, як знервована жінка, що чекає на когось у ресторані, могла б складати й розгортати свою серветку. Керрі була здатна утримувати в повітрі по п’ять-шість предметів за раз, не відчуваючи жодних ознак утоми чи головного болю. Вона чекала, що її сила відрине, але той паводок і не думав спадати. Днями дорогою зі школи вона прокотила припарковану машину