Розділ «Бурлачка»

. – Гляди лиш, дочко, стережися, – сказав батько, – за журавського посесора ходить недобра слава. Він тобі недурно справляє таку дорогу одежу.

– Нехай справляє, коли гроші має. Хіба він тільки мені справляє? Він справляє й другим наймичкам, – сказала Василина.

– Мені розказували журавці за твого пана таке, що й не годиться казати, – говорив Паляник. – Ти, Василино, добре зробиш, як одійдеш од пана.

Василина затрусилась і зблідла.

– Чого ж мені од його одходити, коли мені в його добре, – тихо промовила Василина, опустивши очі додолу.

Мати подивилась на її панські білі руки й засмутилась.

– Кидай, Василино, пана та вертайся додому, – сказала мати, – обійдеться й без служби.

– А де ж я наймуся? У мене нема кожуха, нема й доброї свити, – сказала Василина.

– Заробиш на буряках, то й справиш собі кожуха, – сказала мати, – а до пана ми тебе більше не пустимо.

Василині одразу стала немила батькова хата, став немилий батько, немила мати. Вона ледве вдержала сльози.

Мати почастувала дочку, поставила на стіл полудень, внесла миску яблук. Василина ні до чого й не доторкнулась. Вона сиділа на лаві бліда, як стіна. Мати розпитувала її за пана, за його наймичок. Василина ледве обзивалась словом.

Надворі сутеніло. Василину брала журба. Її тягло в Журавку. Вона згадала чудове лице, чудові губи Ястшембського й не могла довше сидіти у батька. Мати говорила з нею, сестри розпитували, а її думка все літала коло милого.

Перед вечором Василина почала прощатись. Батько не хотів її пускати.

– Піду! – сказала Василина. – Посесор звелів мені вернутись сьогодні, він оддав гроші вперед за рік.

– Не йди, дочко. Щось недобре чує моя душа. Покинь службу та зоставайся дома, – говорила мати.

– Піду, мамо! – сказала Василина.

Василина почувала, що не може зостатись дома. Вона почутила, що кохання залило всю її душу, що вона не може прожити без Ястшембського ні одного дня.

Паляник глянув на гроші, що принесла Василина. Грошей було треба. Приходив час платити податі.

– Не йди, дочко, – сказав батько, – ти така молода, а про панича недобра слава йде.

– Я, тату, не дитина, – сказала Василина, надіваючи свиту.