Розділ «Бурлачка»

– Аж чотири! – неначе про себе сказала Ядвіга.

– Бо й кавалерів чотири, – якось проти волі вихопилась Юзефа й почервоніла до самих русих кіс.

– Дівчино! вернися лишень сюди! – гукнула Ядвіга на Василину.

Василина вернулась з-за порога.

– Розклади зараз, таки зараз, вогонь та постав до вогню залізка, та вигладь нам сукні, а молодиці нехай скидають свої убори та заходжуються коло печі: треба зготувати гостям вечерю та…

– Нехай вам гладить сукні, хто схоче, а я не буду, – одрубала Василина.

Панни й Ястшембський повитріщали на Василину очі.

– Чом же ти не будеш гладить? – спитала Юзефа.

– Нехай Одарка чи Ярина вам гладять, а я вам не наймичка, – сказала Василина й зблідла на лиці.

Вона щиро любила Ястшембського, знала, що Ястшембський любить її, і вона вважала себе чимось вищим од простої наймички. Грубий тон старої панни обідив її.

– Не видумуй не знати чого! скидай оті золоті квітки та стрічки та заходжуйся коло печі. Ти наймичка, – так і знай свою службу. Годі тобі танцювати в покоях під фортеп’ян, – сказала із злістю стара панна, завидуючи красі простої мужички.

– Не ви, пані, купували мені ці золоті квітки та стрічки, не для вас я їх і скину, – сказала Василина, стоячи коло порога.

Ястшембський закипів, як окріп. Юзефа од злості веретенилась. І в тітки й у небожа піднялась бурею шляхетська гордість. Ястшембський насилу вдержався, щоб не вдарити Василину по щоці.

Василина повернулась, гуркнула дверима й вийшла у пекарню.

– Серце Стасю! що це за наймичка в тебе! – крикнула Ядвіга, – нащо так розпустив оцих наймичок?

Стась стояв і мовчав.

Одарка і Ярина поскидали з себе празникову одежу й повбирались у буденну. Вони заходились коло печі варити вечерю. Василина впала на лаву, сперлась на стіл ліктем і неначе вмерла. Її бліде лице стало неначе зроблене з воску.

Чад од диму, од наливки закрутив її голову. Недавні танці, у которих нею милувались всі паничі, милувався коханий Стась, ще вище підняли її думку вгору. Білий лоб з високими бровами й тепер гордо піднімався вгору, обрамований золотими квітками та рожами. Василині хотілось танцювати й танцювати, слухати музики й ще танцювати до втоми. А тут приїхали противні старі панни, знущаються над нею, нагадують їй, що вона далеко стоїть од коханого Стася, що вона не більше, як проста наймичка.

Незабаром Ядвіга й Юзефа ввійшли у пекарню й почали розпоряджатись, як у себе дома. Вони звеліли нарізати курей, зварити суп, спекти печеню, а потім, після вечері, зробити для їх обох ванну.

Молодиці порались коло печі, а Василина сиділа коло столу, наче горда панія, й з злістю поглядала на паннів. Старі панни скоса поглядали на її чудові очі. Очі блищали, як у вовчиці. Панни боялись зачіпати Василину.