Розділ «Бурлачка»

– Де ти, пане Ястшембський, достав собі таку паву? – спитав Хшановський в хазяїна.

– Не далі, як у Комарівці, – обізвався з-за стола Ястшембський.

– Та й гарна ж ти, Василино, – сказав Хшановський, заглядаючи Василині в вічі, – ану, підведи очі вгору! А які в неї бровенята! Неначе хто намалював на папері! Чи ти знаєш, Василино, що ти гарна?

– Як для кого. Для вас, може, й гарна, а для кого іншого, то, може, й негарна, – сказала Василина сміливо, але вже без крику й без дикості.

– Ану, подивися на мене, – промовив по другу руку Василини Мошицький, панок, схожий на Хшановського, зовсім полинялий, хоч і молодий, з дівчачим, блідим та сухим лицем, з ріденькою гострою рудою борідкою.

Василина глянула на його й одвернулась. Мошицький був такий гидкий для неї, що вона аж іздригнулась. Українські селяни якраз в такій постаті бачать дідьків під греблею.

– Чого ж ти одвертаєшся од мене? Хіба я тобі не сподобний, чи що? – спитав її солоденьким жіноцьким голосом Мошицький і здушив її за лікоть.

Василина легенько одвела його руку набік.

– Ой лишенько! через вас я розлила чай на скатерть, – сказала Василина дзвінким, як кришталь, голосом.

– Та й голосок же в тебе! Може, ти нам заспіваєш? – спитав пан Хшановський.

– Оце, не мала б чого робити, та співала, – сказала Василина.

– Я не дуже люблю їх співи, – обізвався Прушинський. – Одарко! ходи лишень сюди ближче! Чого ти ховаєшся по закутках?..

Одарка наблизилась до столу.

– Чи ти вмієш танцювати? – спитав її Прушинський. – От я люблю, як дівчата й молодиці танцюють. Ану, Одарко, потанцюй, а я подивлюсь.

– А з ким же я буду танцювати? Хіба з вами, – сказала Одарка.

– А з Яриною. Ярино, Олено! Чого це ви ходите по хаті без роботи? Ану, до танців, – гукнув Прушинський.

– Якби по чарці, а після чарки музики, то я хоч би й зараз танцювала, – сказала Одарка, котру вже брала охота до веселої розваги.

– Потривай, ось я вип’ю чай, то я тобі й заграю, аби тільки танцювала, – сказав Хшановський.

– Не бійсь, якби з хлопцями, то так би гацали козачка, що аж хата трусилася б! Одарко! чи ти любиш хлопців? – спитав Прушинський.

– А чом же? Аби тільки були гарні, – сказала Одарка.