Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

— Як поживає твоя мати, Аналола? — обережно спитав я.

— Чого це ти питаєш про неї саме тепер? Вона щойно прийшла до Ваїтеа і зараз відпочиває в мене на ліжку.

Взявши Аналолу під руку, я пошепки попросив її піти зі мною за машину, поки інші набиратимуть воду. В мене виникла цікава думка. Я знав полінезійців, їхню фантазію і любов до таємничості, коли мова йде про священні речі, про які не можна говорити відверто. Я, знав, що мати Аналоли взяла з своєї печери кам'яну курку, і здогадувався, що в печері повинна була бути ще й скульптура собаки. Ці фігури були і в Атана, і в бургомістра, і в Лазаруса.

Ми зупинились під темним евкаліптом.

— Аналола, — сказав я пошепки. — Піди до матері, привітай її від мене і скажи: «курка добра, але собака кращий».

В Аналоли був такий вигляд, ніби вона впала з місяця. З хвилину вона дивилась на мене, роззявивши рота, потім піднялась на ґанок і тихо пішла в будинок. Бак тим часом наповнився водою. Ми. попрощалися з подругами Аналоли і рушили додому в Анакену.

Наступного вечора капітан поїхав, як завжди, по воду і повернувся з докладним звітом. Аналола розповіла йому все, що трапилось із нею того вечора, а капітан точно передав її слова мені. Вона розказала, що коли я тихо заговорив до неї ввечері, серце підказало їй: «Сеньйор Кон-Тікі хоче любові». Але потім, коли я шепнув їй, що курка добра, але собака кращий, вона подумала: «Напевно, сеньйор Кон-Тікі випив багато вина». Однак вона пішла до матері і передала їй мої слова. Аналола ще ніколи не бачила такого дивного виразу на материному обличчі. Та швидко піднялась з постелі й відповіла:

— Тому я й прийшла сюди, щоб піти до печери з тобою та Даніелем Іка.

Аналола розгубилась, такого вона не сподівалась, її мати була Даніелю Іка мама-тіа — тіткою по батьківській лінії. Майбутні відвідини печери так схвилювали Аналолу, що вона не спала цілу ніч. Наступного ранку мати попросила в неї дві курки, шматок баранини й чотири свічки. Аналола спитала матір, чи не чекає вона часом гостей, але та нічого не відповіла.

Наступного вечора капітан приніс нові вісті. Минулої ночі на ферму Ваїтеа прибув Даніель Іка й залишився, там ночувати. Аналола заглянула в шпарку до його кімнати і побачила, що мати її теж сидить там. Вони говорили про похід у печеру, і Даніель умовляв стару не брати з собою Аналолу. Він казав, що Аналола може принести «погане щастя», бо вона — дитя часу і розкаже про печеру кожному, хто близький її серцю.

Вони вирішили піти до печери через два дні і домовились, де викопати уму, щоб спекти курей. Аналола здогадалась, що печера міститься в Ваї-тара-каї-уа, на захід від Анакенської долини.

— Цікаво, — сказав перший машиніст, коли капітан, під час сніданку розповів усе це. — Ми з другим машиністом часто гуляли ввечері в тому місці з такою дивною назвою. Там дуже гарно, є навіть невеличкий зелений гайок, і часто трапляються дикі кури. Ми щоразу зустрічали там старого Тімотео, того самого що робив нам очеретяні човни. Він сказав, що ночує там, бо дуже любить курятину.

Нічний вахтовий з судна заявив, що останнім часом щоранку він помічав у тому напрямку димок.

Нарешті настала та ніч, коли мати Аналоли і Даніель Іка мали йти до печери. Вранці вони повернулись збентежені, і Аналола розповіла, що курей вони, мабуть, десь спекли, але в печеру не потрапили, бо у Ваї-тара-каї-уа цілу ніч лежав якийсь чоловік. Те ж саме повторилось і наступної ночі. Вони впізнали в таємничому. незнайомці старого Тімотео і вирішили, що він теж має там печеру і охороняє її від людей Кон-Тікі. Мати наважилась зробити ще одну спробу: коли ж і цього разу їм не пощастить, то більше ходити до печери не слід. Тоді вона і Даніель відмовляться від свого наміру і повернуться до селища.

Аналола повідомила нас, коли вони надумали втретє йти до печери, і я вирішив на ту ніч виманити Тімотео з Ваї-тара-каї-уа.

Море з вечора було тихе й спокійне. Напередодні дехто з наших хлопців ловив разом з своїми місцевими приятельками при місячному світлі лангустів — створінь, «схожих на великих омарів, тільки без клешнів. На острові вони вважалися делікатесом. Користуючись легким водолазним спорядженням, ми часто наколювали їх у норах під водою, але найлегше ловити їх уночі, йдучи по воді вздовж берега із смолоскипом у руках. Остров'янки чудово вміють це робити. Помітивши здобич, вони наступають на неї ногою, хапають і кладуть у мішок.

Того вечора в казані нашого кока варилось двадцять одно велике червоне чудовисько. Ми мали намір поласувати лангустами в наметі-їдальні. Лазарус приніс мішок щойно зірваних ананасів. Таких свіжих і соковитих ми ще ніколи не їли.

Весь день Тімотео пробув на борту корабля, лагодячи в очеретяного човна, який давно лежав на палубі і дуже зіпсувався. Коли настав вечір і Тімотео хотів повернутись на свій пост у Ваї-тара-каї-уа, я приніс йому добру вечерю і попросив почергувати ніч на судні.

— У нас у таборі фієста[13], — пояснив я. — Весь екіпаж поїде ввечері на берег ласувати лангустами. Море спокійне, так що нічого не трапиться.

Тімотео незадоволено оглянувся довкола. Мені спало на думку, що старий може взяти очеретяного човна і дістатись на ньому до берега, тому я підвів його до барометра і поставив перед ним стілець.