Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

Протиснувшись усередину, Білл деякий час сидів мовчки, сліпо оглядаючись довкола, бо його очі ще не звикли до темряви. Раптом він голосно скрикнув, побачивши біля себе фігури. Лазарус прибув слідом за Біллом і приніс ліхтарик, щоб ми могли докладніше оглянути кожну скульптуру. В той час як більшість фігур в печері Атана були подряпані і потерті від того, що їх часто чистили й мили, — в печері Лазаруса на скульптурах не видно було жодного пошкодження. В печері Атана, вистеленій матами й сіном, я почував себе, ніби в оселі якогось чарівника, тут же все скидалось на якесь старовинне сховище.

Ми спитали Лазаруса, чи він коли-небудь миє камені.

Виявляється, що ні. В цьому не було потреби, завдяки протягу повітря тут зовсім сухе і пліснява не заводиться.

Ми й справді відчули, що з отвору в печеру проникає струмінь сухого холодного повітря. На твердих, як залізо, стінах не виявилось ні плямки плісняви, кістки скелетів теж були сухі. А в Атана стіни печери відразу за входом були вкриті тонким шаром ніжнозеленого моху.

Тут у печері час минав непомітно. Вибравши кілька найцікавіших скульптур, ми домовились, що Лазарус і Білл вилізуть назовні і візьмуть від мене фігурки, які мені треба було просунути, не подряпавши, крізь вузький отвір. Це було багато легше сказати, ніж зробити: нести що-небудь так, щоб не пошкодити його, та ще й освічувати ліхтариком шлях зовсім неможливо в таких умовах. І взагалі, як повзти самому, коли руки зайняті? Тільки тепер я оцінив спритність Лазаруса, що лазив сюди сам уночі і лиш один раз трохи подряпав скульптуру — морду звіра.

По черзі пересуваючи перед собою кілька каменів, я дістався до кінця виходу і почув здивований крик Білла, але за шумом прибою не зміг розібрати слів. Шлях був загороджений скульптурами, і я не міг лізти далі, поки Лазарус не забере їх від мене. Я виглянув назовні слідом за рукою Лазаруса і раптом зрозумів, що сталося: там було цілком темно, наступила ніч.

Лазарус узяв від мене один за одним усі камені і передав їх далі Біллу. Коли отвір було звільнено, я виповз назовні і не впізнав навколишньої місцевості. При тьмяному світлі молодого місяця ледве можна було розрізнити контури скелі. Коли я, нарешті, опинився в безпечному місці на плато, я весь тремтів, коліна в мене підгиналися. Я переконував себе, що, можливо, я дуже змерз. Адже в печері було холодно, а ще гірще стало, коли я голий виліз на нічний вітер.

Поки ми з Біллом видиралися нагору, Лазарус устиг ще раз спуститись в печеру з двома сувоями матерії, які повинні були залишитись там.

Ми швидко одяглись і, жадібно ковтаючи гарячий кофе з термоса, показували фотографу свою нічну здобич. Я помітив, що Лазарус трохи покашлює, і Білл теж признався, що не зовсім добре себе почуває. Ми знали, що після відвідин «Пінто» в селищі почався коконго. Хоч цього разу хвороба лютувала не так, як завжди, все ж таки вона була небезпечна. Я дуже боявся, що коли Білл чи Лазарус захворіють, то останній, сповнений забобонів, не тільки не переборе страх перед аку-аку й табу, але ще дужче боятиметься.

Білл мав непромокальну куртку, я дав свою Лазарусу, а сам узяв мішок з цінними фігурами. Перш ніж іти до коней, Лазарус при тьмяному світлі місяця докладно оглянув усе навколо, щоб часом не залишилося клаптя паперу чи якогось іншого сліду. Потім наш караван вирушив у дорогу.

Мішок був важкий, а місцевість надзвичайно кам'яниста, і триматися на коні в сідлі з одним стременом виявилось нелегко. Та ось ми досягли стародавньої брукованої дороги, і я, під'їхавши до Лазаруса, зауважив, що в печері не виявилось злих аку-аку.

— Це тому, що я спустився туди першим і сказав потрібні слова, — спокійно відповів він.

Що це були за слова, я так і не дізнався. Я не дізнався також, чому треба було лізти роздягненим у печеру, де завжди гуляє вітер. Можливо, печерний аку-аку дуже старомодний і звик бачити відвідувачів тільки з набедреними пов'язками? Спитати про це я не наважувався: адже Лазарус думав, що я все знаю про аку-аку не гірше за нього, коли навіть не краще.

Ми мовчки їхали шляхом, тільки копита коней цокотіли на бруківці. От почулося скрипіння самотнього вітряка в Ханга-о-Тео. Крізь хмари, що пливли по небу, раз у раз витикався молодий місяць і зацікавлено заглядав у мішок з скульптурами. Ніч була повна таємниць. Віяв холодний вітер, і ми не зупинились на водопій біля вітряка, як звичайно, а погнали коней далі: адже Лазарус кашляв.

Розділ IX

СЕРЕД БОГІВ І ДИЯВОЛІВ ПІДЗЕМНОГО СВІТУ ОСТРОВА ПАСХИ

Тими днями, коли ми проникали в потаємні печери, по острову Пасхи разом з аку-аку мандрував інший страшний привид. З'явившись кілька тижнів тому, він ходив із хати в хату, і ніхто не міг зачинити перед ним двері. Він ставав усе настирливішим і невдовзі добрався до нас в Анакену. Привид залазив всередину через рот і ніс ошаленів по всьому тілу. Приїхавши зайцем із-за океану, він прокрався на берег під назвою коконго.

Бургомістр тільки двічі встиг сходити по камені, як коконго постукав і до його дверей. Він ще кілька днів кріпився, але, зрештою, мусив злягти. Коли я відвідав його, він щасливо посміхнувся і сказав, що коконго звичайно лютує гірше, ніж зараз: він, напевно, швидко видужає.

Через тиждень я знову пішов до нього. Тепер бургомістр лежав уже в сільській лікарні. Я привітався з новим лікарем, який прибув замість колишнього кораблем «Пінто», і попрямував до маленької палати, де лежали кашляючи, хворі на грип. Я не міг знайти серед них бургомістра і вже почав хвилюватись, як раптом в одному кутку піднявся на ліктях худий, старий, виснажений чоловік і заговорив до мене хрипким голосом:

— Сеньйоре Кон-Тікі, я тут.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи» автора Хейєрдал Тул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 65. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи