Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

— Нічого, — відповів я.

Він був явно розчарований.

— Це тому, що в тебе є мана, — не здавався він. (Мана остров'яни називали магічну властивість, джерело надприродної сили).

— У сеньйора Кон-Тікі є не лише мана, — хитро зауважив бургомістр. — У нього є ще й аку-аку, який приносить йому щастя.

Я схопився за цю соломинку:

— І тому я можу сміливо зайти до печери, оголошеної табу, і зі мною нічого не станеться.

— З тобою то ні, а от з нами, коли ми покажемо печеру, станеться, — сказав Лазарус, показуючи на себе й загадково посміхаючись.

— З вами теж нічого не станеться, якщо ми будемо разом. Мій аку-аку дуже сильний, — пробував заперечити я.

Але Лазарус не вірив. Він вважав, що родинний аку-аку помститься йому, а мій аку-аку не зможе перешкодити цьому, навіть якщо захистить мене самого. А я нізащо, не знайду входу, хоч би й стояв так близько від печери, як зараз від Лазаруса.

— Лазарус належить до дуже значного роду, — похвалився бургомістр своїм другом. — Його рідня має багато печер, повних цікавих речей.

Лазарус гордо сплюнув.

— Але в мене теж є мана, — розповідав бургомістр, пишаючись своєю надприродною силою. — Мій аку-аку допомагає нам піднімати статую. В печері біля бухти Лаперуза в маленькій аху в мене є три аку-аку. Один із них зображений у формі птаха.

Тепер нам стало ясно, що ми всі три великі персони. Мої співбесідники почали один поперед одного хвалитися, хто краще знає, що приносить «добре щастя», а що «погане щастя». І тут виявилось, що я, сам про те не здогадуючись, витримав сьогодні іспит. Бургомістр сказав, що він бачив, як я вранці зав'язував вузол, коли закріплював намет, і переконався, що я людина обізнана, бо зав'язував вузол з правої руки, а не з лівої.

Скориставшись цією заявою, я зробив останню спробу. Я сказав, що, наскільки мені відомо, родинні печери оголосили табу тільки для того, щоб зберегти скульптури предків. Якщо фігури продавати туристам чи матросам, які не знають, що це таке, і з часом можуть їх повикидати, то це «погане щастя». Але коли фігурки потрапляють до рук ученого, і він забере їх для музею, то це принесе «добре щастя». Музей — це все одно, що церква: там люди тільки обережно ходять і дивляться, а скульптури закриті в скляних шафах, так що їх ніхто не може зламати чи викинути. Зате разом з фігурами підуть з острова злі духи і більше не будуть лякати людей.

Мені здалося, що мої слова більше вплинули на Лазаруса, і я не помилився. Тієї ж ночі хтось знову шкрябнув об стінку намету і пошепки покликав сеньйора Кон-Тікі. Цього разу прийшов не Естеван, а Лазарус. Він поклав передо мною мішок, у якому була старовинна плоска кам'яна голова з химерними рисами обличчя і довгими тонкими вусами. В заглибинах каменя виднілася павутина. Фігуру ніхто не чистив піском і не мив, Я дещо довідався від Лазаруса про печеру, звідки принесено камінь: вона була повна скульптур. Він бачив там кам'яну чашу з трьома головами, дивні зображення звірів, людей і моделі кораблів. Печера міститься поблизу Ханга-о-Тео. Вона належить йому і трьом його сестрам, а раніше належала їхньому прадідові. З Лазарусом нічого не трапилось, коли він ходив по скульптуру, і тепер він хотів поговорити з двома старшими сестрами і попросити в них дозволу принести мені звідти речі. З молодшою сестрою, якій тільки двадцять років, можна і не домовлятись, вона в цьому нічого не тямить. Побувавши в печері, Лазарус почував себе героєм.

Їхня сім'я має чотири печери. Печера з ронго-ронго, яку колись відвідав Альберто, мала бути десь поблизу тієї, з якої Лазарус щойно повернувся, але вхід до неї відомий тільки Альберто, Ще одна печера розташована в скелях Вінапу; Лазарус її знає і піде туди наступної ночі. Четверта печера міститься в Рано Рараку, де витісували статуї. Там зберігаються скульптури трьох різних родин. Вона повна скелетів, і Лазарус ніколи не відважився б зайти туди. А втім, він і входу до неї не знає.

Я спитав, чи не крадуть сім'ї одна в одної фігурки коли вони ховають їх у одній печері. Лазарус сказав, що ні: кожній родині належить певна частина печери, за якою наглядає її власний аку-аку.

Одержавши матерії на сукню для двох старших сестер та інші подарунки, Лазарус зник у темряві.

Наступного ранку бургомістр, як завжди, стояв на мурі і, розмахуючи руками, як диригент, командував довговухими, що висіли, розгойдуючись, на дерев'яних важелях. Вчора він нічим не видав, що в нього є печера. Він тільки похвалився, що йому допомагає його власний аку-аку і три прихильні до нього духи, що живуть у мурі в сусідній долині. Я стежив, як бургомістр спокійно й обдумано, наче досвідчений інженер, організовує роботу. Було б дивно, якби сім'я Лазаруса володіла аж чотирма печерами, а сам глава довговухих не мав жодної. Очевидно, для того, щоб розв'язати бургомістрові язика, треба міцніших засобів.

Надвечір я зробив усе, щоб знову на самоті поговорити з обома друзями. Я ще не уявляв, чи є в бургомістра печера, але він, безумовно, знав дуже багато про чужі потаємні сховища. Розмовляючи, я, між іншим, спитав, чи багато родин мають печери. Бургомістр відповів, що багато, але про це остров'яни не говорять один одному. Більшість печер загублена тому, що найчастіше вхід у підземелля знав тільки один з членів сім'ї, який відповідав за збереження таємниці. Коли траплялось, що він помирав, не встигши передати таємницю, комусь іншому, ніхто потім не знаходив отвору. Так загубилося дуже багато печер. Старовинні речі лежать там без догляду і нищаться, а це приносить «погане щастя», пояснили мої співбесідники.