Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

— Більше немає, — здивовано сказав бургомістр.

— Ви не перевернули ось цього, — сказав я, показуючи на свій каміна.

— Ні, перевернули. Хіба ти не бачиш, що він лежить світлим боком догори, — заперечив Лазарус.

Тільки тепер я зрозумів, по чому ці діти природи визначають, перевернутий камінь чи ні. Ця брила лежала світлим, не побурілим на сонці боком, і вони думали, що самі перевернули її.

— Це не має значення, перевертали ви його чи ні, — заявив я. — Переверніть ще раз. Ви ж пам'ятаєте, як сеньйор Арне перевернув великий камінь біля Рано Рараку, на якому ви не раз сиділи?

Лазарус допоміг мені, і ми разом перевернули брилу.

— Гляньте! — вигукнув Лазарус. Він більше нічого не сказав і тільки стояв, витріщивши бчі і безглуздо посміхаючись.

Атан голосно скрикнув. Бургомістр не міг знайти собі місця:

— Це дуже важливо! Це дуже важливо! Який сильний аку-аку!

Люди, які працювали біля статуї, і ті, що були в таборі, прибігли поглянути на третього кита. Враження було величезне. Не менше за інших були здивовані й два молодих хитруни, які щойно самі знайшли кита. Я і фотограф, винуватці всього цього, ледве стримували посмішку. Треба ж було трапитись, щоб так усе збіглось! Ерорія тільки головою похитала і спокійно сказала мені, що я щаслива людина, справді таки щаслива! Вона, як зачарована, дивилась на трьох китів, і я подумав, що для неї вони ніби галерея родинних портретів: адже од свого батька Ерорія чула, що походить по прямій лінії од кита. Стара Маріанна принесла ще одну новину. Вона жила з пастухом Леонардо в кам'яній хатині на другому кінці долини. Минулої ночі у них ночував старий Домінго, брат Леонардо. «Сьогодні, — сказав він, — мені приснилося, що сеньйор Кон-Тікі зловив п'ять тунців».

— Тоді бракує ще двох, — швидко заявив бургомістр, і не встиг я щось сказати, як усі знов кинулись перевертати каміння, і, звичайно, найревніші виходили і за межі круга. Всі поклали собі за мету знайти ще двох китів, щоб сповнився сон Домінго. Десь після полудня й справді знайшли два невиразні зображення риб; їх зразу оголосили китами, і остров'яни урочисто поклали всі п'ять фігур уряд на піску.

Бургомістр вибрав невеличкий камінець, накреслив перед фігурами загадкову дугу, викопав посередині ямку і сказав:

— Готово!

Потім він і Лазарус стали біля дуги й проспівали кілька куплетів старовинної пісні про Хоту Матуа, похитуючи в такт стегнами. На хвилину вони замовкли, потім знову заспівали те саме і так повторювали кілька разів з невеликими перервами. Коли настала ніч, всі розійшлись додому.

Рано-вранці наступного дня в таборі з'явився Лазарус з мішком на плечах і непомітно зайшов до мого намету. Коли він знімав мішок, в ньому заторохтіли кам'яні фігурки. Відтоді Лазарус став моїм частим нічним гостем. Вдень він працював з усіма і разом з ними йшов спати до печери. Але коли ставало темно, він перелазив через товаришів, які вже спали, сідав на коня і зникав у мороці за пагорбом.

Днів три бургомістр ще ходив і кріпився, але більше витримати не міг. Він покликав мене до себе, і ми довга розмовляли. Бургомістр розповів, що його друг ховає в себе в саду велику червону статую. На ній немає номера, і його друг сказав, що я можу взяти її на судно для «доброго щастя». Я пояснив, що таких монументів вивозити не можна. Бургомістра це засмутило. Значить, він нічим не може мені допомогти. Деякий час він сидів мовчки, потім тихо сказав, що поговорить із своїми людьми. В багатьох із них є родинні печери, і він спробує умовити їх. Нехай тільки мене не бентежить, якщо хтось принесе дивні, щойно вимиті камені і скаже, що знайшов їх чи сам зробив.

— Люди бояться відверто говорити про ці речі, —. пояснив бургомістр. — До того ж, скульптури в печерах завжди миють, щоб вони були чисті.

Я поспішив запевнити його, що цього не слід робити, бо від води камінь руйнується. І тут бургомістр уперше обмовився.

— Мій батько настійливо просив мене мити камені, — заявив він.

— Ти лише здувай з них пилюку, — пояснив я, — у такий спосіб камінь не буде нищитись.