Розділ 1. СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Європейська модель підтримує загальну для всіх країн Західної Європи концепцію розвинутої держави, зобов'язаної узгоджувати демократичні, соціальні та культурні інтереси суспільства з ринковою економікою. Національні органи є асоціаціями, з якими уряди укладають угоди щодо виконання окремих державних управлінських функцій.

Для організації та координації стандартизації та суміжних видів діяльності в кожній країні створюють спеціальний орган - національний орган стандартизації, основною функцією якого, за визначенням ISO, є розроблення та прийняття національних стандартів, доступних широкому колу користувачів. Національний орган має право бути членом міжнародних і регіональних організацій зі стандартизації та представляти інтереси країни в цих організаціях. Державна політика у сфері стандартизації базується на концептуальних принципах, які представлені на рис. 1.2.4.

Узагальнюючи тенденції у глобальній системі стандартизації, можна виділити такі особливості:

o на міжнародному рівні діяльність зі стандартизації спрямовано на забезпечення узгодженої політики розроблення та використання міжнародних стандартів з метою усунення технічних бар'єрів та підвищення ефективності стандартизації в усьому світі; крім того, об'єктом стандартизації стають не лише продукція та послуги, але й соціально-економічні системи, що забезпечують сталий розвиток, якість життя тощо;

o на регіональному рівні діяльність зі стандартизації спрямовано на урахування потреб певного географічного, політичного чи економічного регіону, на прискорення процесу входження товарів на ринок регіону та на забезпечення конкурентоспроможності товарів;

o на національному рівні діяльність зі стандартизації має два спрямування: перше - це активне поширення та використання міжнародних і регіональних стандартів відповідно до вимог СОТ, друге - це запровадження інновацій, новітніх технологій з метою підвищення конкурентоспроможності продукції та зростання економіки країни. Отже, міжнародна стандартизація з кожним роком набуває все більшого значення.

Вона є одночасно і наслідком, і інструментом ефективного управління суспільно-політичними, науково-технічними та торговельно-економічним процесами у світі. Вона сформувалась на базі міжнародного розподілу праці, поглиблення на цій основі процесів спеціалізації та кооперації виробництва. Міжнародний розподіл праці у сфері стандартизації сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва та якості суспільного життя. Починаючи з 1989 р., щорічно 14 жовтня на честь дня створення І8О відзначається Міжнародний день стандартизації.

1.3. Історія становлення вітчизняної стандартизації

Ключові слова та поняття: Головна палата мір і вагів Росії, Головний інформативний фонд стандартів України, ГОСТ СРСР, Громадська рада Держспоживстандарту України, Двінська грамота" Івана Грозного, Державна програма стандартизації на 2006-2010 роки, Державна програма розвитку еталонної бази на 2006-2010 роки, Державна система стандартизації СРСР, Державна система стандартизації України (ДСТУ), Держстандарт СРСР, Держстандарт України, Держспоживстандарт України, директиви ЄС, законодавство в галузі технічного регулювання, інформаційний фонд стандартів, Комісії вагів та мір Росії, Комітет зі стандартизації при Раді праці і оборони СРСР, Комітет стандартів, мір та вимірювальних приладів СРСР, Концепція розвитку технічного регулювання та споживчої політики на 20062010 роки, міждержавні стандарти (ГОСТ), міжурядові угоди, Московська держава, національна система стандартизації України, національна система технічного регулювання, національне законодавство з технічного регулювання, Національний фонд стандартів України, Помірна ізба, промислова стандартизація, Рада стандартизації та технічного регулювання України, ринкова економіка, Російська імперія, Сенат, СРСР, стандарти ДСТУ ISO, Статут князя Володимира 996р., технічний регламент, "Торговий устав", Укази царя Петра І, центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання

В Україні, як і в Росії, елементи стандартизації зароджуються ще в Середньовіччя. Так, у Київській Русі перші з відомих історикам писемних свідчень про уніфікацію мір і вагів Русі містить Статут князя Володимира (996 р.). В ньому серед обов'язків єпископа, зокрема, відображено: "Поручено святым пискупьям городськыя и торговые мерила и спуды, извесы, ставила блюсти без пакости, ни умалити, ни умножити". По суті Статут князя Володимира 996 р. є документальним підтвердженням того, що понад тисячі років існує вітчизняна стандартизація і метрологія.

Довгі роки хранителями торгових мір і вагів були монастирі та церкви. Церковні старости й виборні від купецтва стежили за правильністю вимірювань, за збереженням та правильністю мір. На вагах для надання їм законності позначалися імена князів, назви міст.

Будівельники на Русі використовували цеглу "стандартної" форми, створюючи при цьому із обмеженої кількості цегляних профілів, безліч різних сполучень.

З кінця XV - початку XVI ст. починається тенденція щодо прилучення українських земель до Московської держави, згодом - Російської імперії. Як відомо, вона завершується в кінці XVIII ст. абсолютно новою геополітичною конфігурацією: переважна частина етнічних українських земель (до 80 %) увійшла до складу Російської імперії. На українських землях поступово поширюються всі суспільно-економічні трансформації, характерні для Росії. У тому числі запроваджуються елементи стандартизації.

Із створенням централізованої Московської держави великі князі намагалися встановити загальнодержавні міри, що були обов'язковими для використання по всій країні. Зокрема, відомий спеціальний Указ Івана Грозного - так звана "Двінська грамота". У грудні 1550 р. цар відправив старостам, сотським та целовальникам на Північну Двину мідну осьмину (міра для сипучих речовин), наказавши зробити з неї "запятнані" (тобто клеймовані) дерев'яні копії для міських вимірників. З цих копій, у свою чергу, знімалися інші, а зразок, що було надіслано з Москви, залишався як контрольний еталон. Подібні еталони розсилалися й по інших містах. Відзначаються також конкретні стандарти з метою підвищення якості продукції, засновані на єдності величин. Зокрема, були запроваджені стандартні калібри - кружала - для вимірювання гарматних ядер з метою підвищення їх якості і таке інше.

На початку XVII ст. в Росії приймається "Торговий устав", який потребував "хлебным мерам и всяким весам, и саженям, и аршинам на Москве и в городах быти равными и уточнить весы против фунтов, а хлебные меры учинить в одно кружало с железными обручами и мерить всякий хлеб с верхом. А сажени быти мерой трех аршин, и мерити той саженью впредь...". Хоч й епізодично, але проводилася перевірка мір та вагів, про що вказувалось, зокрема, у наказі 1681 р. так званій "Померной избе" (спеціальній установі, що контролювала стан мір у торгівлі).

Рис. 1.3.1.

"Померная изба"

Промислова стандартизація в Росії почалася з часів правління Петра І. Вже в першому зібранні законів Російської імперії був уміщений Указ, який свідчив про запровадження в Росії елементів стандартизації та взаємозамінності. Стандартизацію використовували при виробництві військової техніки, сільськогосподарської сировини, продуктів харчування, зведенні будинків, а також у будівництві флоту. Так, під час створення флоту для Азовського походу як зразок була використана галера, за якою були виготовлені ще 22 галери. У 1694 р. галеру-еталон було доставлено до села Преображенське під Москвою, і там на лісопильному заводі було вироблено окремі частини для усієї серії суден. Готові частини транспортувалися до Вороніжу на корабельню, де з них складали судна. Водночас із будівництвом суден було уведено єдину термінологію їхніх частин. Це унікальне на той час будівництво тривало протягом двох років.

Якщо прокоментувати цю подію в сучасній інтерпретації, то це був типовий випадок серійного виробництва стандартних суден, виготовлених за контрольним зразком.

У петровські часи деякі елементи стандартизації виявилися й в архітектурі. Коли будували солдатські слободи, було наказано розташовувати будинки за однією лінією для того, щоб вулиці пересікали одна одну під прямим кутом. Креслення, що збереглися, свідчать, що солдатські двори були типовими будівлями. Особливої ваги Петро І надавав якості та стандартизації зброї. В Указі царя від 15 лютого 1712 р. сказано: "А ружье драгунское, так и солдатское, также и пистолеты, когда будет повелено, делать одним калибером". Укази, згідно з якими слід було виробляти різні вироби за точними зразками, можна вважати за прототипи сучасних стандартів.