Розділ 1. СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Ці дві організації, ISO та ІЕС, разом з Міжнародною організацією законодавчої метрології (ОІМЬ), Міжнародною спілкою електрозв'язку (ITU) та Міжнародною конференцією з вимірювальної техніки та приладобудуванню (ІІЕСО) створюють найкрупнішу в світі неурядову систему для здійснення добровільного промислово-технічного співробітництва на міжнародному рівні, вирішення проблем міжнародної стандартизації. Створені ними стандарти, незалежно від того, стосуються вони товарів або послуг, являють собою колективні знання та досвід сторін, які беруть участь в їхньому розробленні - виробників, урядових органів, науково-дослідних інститутів, випробувальних лабораторій, організацій споживачів тощо. Загалом, у світі існує понад 350 різних міжнародних організацій, які займаються проблемами технічного регулювання та управління якістю.

2001 року ISO, ІЕС та ITU створили Всесвітнє співробітництво щодо стандартів (WSC - Wold Standart Cooperation) з метою:

o посилення ропі та поширення системи добровільних міжнародних стандартів;

o забезпечення прозорості міжнародної стандартизації на основі консенсусу в усьому світі;

o координації питань технічного характеру з метою усунення дублювання та більш ефективної співпраці у сфері конвергентних (взаємно проникних) технологій. Міжнародна, регіональна та національна стандартизація складають систему глобальної стандартизації, яка охоплює практично всі сфери економічного та суспільного життя (рис. 1.2.4).

У цілому глобальна система стандартизації базується на угодах про співпрацю:

o між ISO, ІЕС і ITU на міжнародному рівні;

o між організаціями зі стандартизації на регіональному рівні, наприклад, CEN, CTNTLEC та ETCI в Європі;

o двосторонніх між національними органами стандартизації.

Рис. 1.2.4.

Система глобальної стандартизації

Крім вищеназваних міжнародних організацій з технічного регулювання стандартизація впроваджується багатьма регіональними організаціями. (Перелік міжнародних і регіональних організацій з стандартизації надано у табл. 1.2.1).

Так, у межах ЄС система стандартизації та підтвердження відповідності пройшла два етапи формування. Чинна практика веде свій відлік від 1985 р., коли було прийнято директиви "нового", а потім і "глобального підходу" до технічної гармонізації. Раніше в країнах ЄС діяли системи національних стандартів, обов'язкових до застосування. Згідно з "новим підходом" вимоги до продукції та послуг установлюють на основі таких принципів:

o обов'язкові вимоги зазначають не в стандартах, а в директивах ЄС, що їх приймають на законодавчому рівні, та в технічних регламентах;

o обов'язкові вимоги до продукції суворо обмежено лише її безпечністю;

o стандарти не є обов'язковими, вони лише визначають шляхи досягнення обов'язкових вимог директив;

o уведено категорію "гармонізований стандарт", виконання якого не є обов'язковим; він передбачає презумпцію відповідності директивам, тому застосування таких стандартів звільняє виробників і постачальників від необхідності звертатися до органів сертифікації;

o наявність переліку добровільних стандартів, які в директивах розглядають як основу презумпції відповідності.

Таблиця 1.2.1

Міжнародні і регіональні організації із стандартизації та оцінки відповідності