Розділ «Висновки»

Технічне регулювання - це правове регулювання відносин у сфері _ встановлення, застосування та виконання обов'язкових вимог до продукції або пов'язаних з нею процесів, систем і послуг, персоналу та органів, а також перевірка їх дотримання шляхом оцінення відповідності та/або ринкового нагляду.

Система технічного регулювання містить такі важливі компоненти, як стандартизація, метрологія та процедури оцінення відповідності (сертифікація або декларація про відповідність). Інтегрування зусиль в цій сфері з міжнародним співтовариством стало наслідком глобалізації ринків, вимог екологічних факторів і гострої конкуренції.

Технічне регулювання відіграє першочергову роль у створенні раціональних передумов для розробки національних систем технічного регулювання, запровадження ефективних систем управління якістю продукції.

Стандартизація - це встановлення та запровадження стандартів (тобто нормативно-технічних документів, що встановлюють єдині обов'язкові вимоги щодо типів, розмірів, якості, норм та інших особливостей продукції та послуг), з метою упорядкування діяльності в певній галузі, економного використання ресурсів, дотримання техніки безпеки, підвищення якості продукції (процесів, робіт, послуг).

Стандартизація акумулює найновіші досягнення науки і техніки, органічно з'єднує фундаментальні та прикладні галузі науки, сприяє швидкому впровадженню наукових. досягнень в практику, допомагає визначити найбільш економічні та перспективні напрямки розвитку науково-технічного прогресу і народного господарства країни. Вона поєднує науку, техніку і виробництво, сприяє забезпеченню єдиної технічної політики в різних галузях народного господарства, технічному переозброєнню виробництва, широкому впровадженню сучасної техніки і технологій, інтенсифікації виробництва, механізації і автоматизації виробничих процесів, підвищенню якості товарів. Усе це сприяє розвитку економіки країни.

Стандартизація є незамінним і практично єдиним засобом забезпечення сумісності, взаємозамінності, уніфікації, типізації, надійності техніки та інформаційних мереж, норм безпеки та екологічних вимог, єдності характеристик і властивостей, якості продукції. Розвиток стандартизації нерозривно пов'язаний з удосконаленням управління якістю виробництва, зокрема, з впровадженням систем керування якістю, систем екологічного керування та інтегрованих систем.

Стандартизація виникла у глибокій давнині, розвивалася поступово, її успіхи сприяли культурному, науково-технічному та економічному прогресу на усіх ступенях цивілізації. Письменність, система лічення, грошові одиниці, одиниці міри і ваги, архітектурні стилі, різні гіпотези та теорії, взагалі всі закони і моральні норми - все це прояви фактичної стандартизації. Ще на зорі свого розвитку суспільство зрозуміло переваги спрямованого обмеження, яке забезпечує єдність методів, і зручність виготовлення та використання виробів.

Роботи зі стандартизації аж до 1901 р. здійснювались в основному шляхом приватної ініціативи на території окремої країни, міста підприємства. Першу національну інституцію з стандартизації - Комітет технічної стандартизації (пізніше перетворений на Британську асоціацію стандартизації) - було організовано в 1901 р. у Великобританії. В інших промислово розвинених країнах національні структури з стандартизації загалом виникають під час Першої світової війни та перші післявоєнні роки. В 1886 р. у Дрездені (Німеччина) відбувся перший конгрес з стандартизації, який сприяв створенню Міжнародної асоціації з випробування матеріалів. Наступним кроком стало створення в 1926 р. у Нью-Йорку Міжнародної федерації національних асоціацій з стандартизації (ISA). Праобраз майбутньої ISO.

Сьогодні організаційно-методичну основу розробки стандартів як міжнародних, так і національних, створює Міжнародна організація з стандартизації (ISO, 1947р.). ISO - це 160 країн-учасниць, близько 3000 структурних підрозділів - 190 технічних комітетів; 650 підкомітетів; 2188 робочих груп; це - понад 15000 опублікованих стандартів.

Крім ISO, стандартизація впроваджується багатьма міжнародними і регіональними організаціями: Європейським комітетом з стандартизації (CEN), Міжнародною організацією з стандартизації тестування (ISTO), Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС), Міжнародною організацією законодавчої метрології (ОІМІ), Міжнародною спілкою електрозв'язку (ITU) та ін.

Стандарти розрізняють національні, міжнародні, регіональні та міждержавні.

Міжнародні стандарти не є юридично обов'язковими документами для використання. Кожна країна має право застосовувати їх цілком, окремими розділами чи зовсім не застосовувати. Ці стандарти носять рекомендований характер. Однак вони встановлюють вимоги і показники, які відповідають світовому технічному рівню і впливають на національні стандарти, а через них обумовлюють попит на ту чи іншу продукцію на міжнародному ринку.

Міжнародні стандарти акумулюють новітні досягнення науки і техніки провідних країн світу, відображають інтереси більшості країн і тому беруться за основу при розробці національних та регіональних стандартів. Стандартизація, яка на міжнародному рівні не тільки сприяє швидкому впровадженню наукових досягнень у практику, але і допомагає визначити найбільш економічні та перспективні напрямки розвитку науково-технічного прогресу - це інструмент управління науково-технічним і економічним розвитком країн. Міжнародні стандарти для багатьох країн є випереджаючими.

Основу міжнародних стандартів на системи якості складають стандартів ISO серії 9000 на системи якості за стандартом ISO серії 9000-1.192094. Стандарти ISO 9000 в галузі систем менеджменту якості широко впроваджуються в Європі, США, Японії, очікується різке збільшення кількості підприємств, що впроваджують стандарти ISO серії 9000 в країнах Азії та Латинської Америки. Достатньо сказати, що понад 90 країн мають державні стандарти, еквівалентні стандартам серії ІБО 9000. За офіційною інформацією ISO, у світі сертифіковано понад 800 тис. СУЯ відповідно до ISO 9001:2000.

Згідно з методологією та практичною діяльністю у галузі технічного регулювання важливо визначити низку методичних принципів стандартизації: обов'язковості, системності, динамічності, оптимальності, перспективності, плановості тощо.

Стандартизація в своїй діяльності використовує й різноманітні методи, найбільш значними з яких є уніфікація, агрегатування, типізація, які забезпечують взаємозамінність і спеціалізацію на різних рівнях.

Історичне коріння вітчизняної стандартизації сягає у Середні віки. _ Сучасна система вітчизняної стандартизації формувалась на основі розгалуженій системи стандартизації колишнього СРСР, яка провадилась на всіх рівнях: державному (загальносоюзному), республіканському, галузевому, на рівні підприємств чи установ. За техніко-економічним потенціалом Україна посідала друге місце в Союзі, а тому практично весь фонд державних (понад 20 тис. ГОСТ) та галузевих (понад 43 тис. ОСТ, РТМ, РД) документів застосовували підприємства й організації України.

Із здобуттям незалежності бере свій початок процес становлення Національної системи стандартизації України. До 2001 р. в Україні фактично існувала система стандартизації, що залишилась у спадщину від колишнього СРСР, в основу якої було покладено жорсткий централізований принцип керування господарчим комплексом. Після прийняття в 2001 р. Закону "Про стандартизацію" від 17.05.2001 № 2408-111 ситуація суттєво змінилась - розпочалась активна перебудова національної стандартизації відповідно до принципів, прийнятих у розвинених країнах світу з ринковою економікою. Передусім Законом було встановлено добровільність стандартів та розмежовано положення стандартів і законодавчих нормативно-правових актів (технічних регламентів) відповідно до практики європейського законодавства (директив ЄС).

Центральним органом виконавчої влади у сфері технічного регулювання є Державний Комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт), та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.