Розділ 1. СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

Задекларований в останньому десятиріччі XX ст. перехід на ринкову економіку змусив тодішній уряд розпочати реформу системи стандартизації. Найрадикальнішою була відмова від обов'язковості всіх положень стандартів. Було встановлено, що державні (ГОСТ) та республіканські (РСТ) стандарти містять обов'язкові та рекомендовані вимоги. До обов'язкових віднесено вимоги до якості продукції, які гарантують її безпеку для життя і здоров'я населення, захист довкілля, сумісність та взаємозамінність. Втратив чинність згаданий запис у стандартах на продукцію щодо покарання за недотримання вимог стандартів.

Описана ситуація зумовила конкретні заходи на початковому етапі становлення української стандартизації: адаптацію існуючої системи та залучення її до створюваної, адже в стандартах накопичено значний науковий потенціал, в тому числі організацій України. Завдання було складним, оскільки наукові установи в сфері стандартизації, спеціалізоване видавництво та фонд чинних нормативних документів залишились за межами України. Труднощі завдавала і неузгодженість положень нормативних документів щодо технічного регулювання в певних сферах. Так, встановлення в них організаційних засад, досвіду управління, базованого на адміністративно-командній системі, обумовили появу низки систем нормативних документів загальнодержавного рівня (Міністерства охорони здоров'я, Міністерства внутрішніх справ, Мінбудархітектури, Держнаглядохоронпраці, Держатомнагляд та ін.). Це - санітарні, будівельні, ветеринарно-санітарні, мікробіологічні нормативи, норми і правила, чинність яких на території України підтверджено відповідним центральним органом виконавчої влади (ЦОВВ). Зазвичай ці системи мають відмінності як у термінології, позначеннях та класифікації, так і в правилах їх розроблення, викладу, оформлення і прийняття.

Нагадаємо, що лише Держстандарт з моменту створення організував систему оперативного та доступного інформаційного забезпечення користувачів, налагодивши публікування і розповсюдження офіційних видань щорічних каталогів та щомісячних додатків до них. З 1997 р. каталоги українських нормативних документів укладаються за Міжнародною класифікацією стандартів (ISO), що забезпечило інформаційну сумісність і спростило пошук потрібного стандарту.

Важливо зробити аналіз процесу створення національного законодавства з технічного регулювання. Адже сьогодні в Україні діяльність в галузі технічного регулювання регламентується майже 100 законами та декретами України, постановами та розпорядженнями президента та Кабінету Міністрів України.

Якщо аналізувати віхи розвитку української стандартизації, то можна з певністю стверджувати, що правові засади вітчизняної стандартизації заклали у 1993 р. Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93 № 4693 та і комплекс основоположних стандартів Державної системи стандартизації України (ДСТУ 1-93), у яких:

o йдеться про систему нормативних документів (НД), адресованих користувачам незалежно від їхньої форми власності;

o уперше встановлено дві категорії стандартизованих положень - обов'язкові та рекомендовані;

o передбачено поступову заміну чинних радянських НД всіх рівнів національними з можливим використанням міжнародних стандартів;

o доручено розроблення НД уперше створюваним технічним комітетам зі стандартизації (як неприбутковим організаціям);

o запроваджено двомовне викладення тексту НД - українською та російською мовами. Наступним кроком удосконалення правової основи стандартизації став Закон України "Про стандартизацію" від 17.05.2001 № 2408-111. Ситуація суттєво змінилась - розпочалась активна перебудова національної стандартизації відповідно до принципів, прийнятих у розвинених країнах світу з ринковою економікою, хоча вади колишньої системи значною мірою залишаються невикоріненими і досі.

У Законі України "Про стандартизацію" від 17.05.2001 № 2408-111:

o уточнено функції Держстандарту та запроваджено Раду із стандартизації як консультативно-дорадчий орган при Уряді;

o сформульовано вимоги до стандартів, які, зокрема, повинні відповідати ринковим потребам і запобігати введенню в оману споживачів;

o відповідно до практики європейського законодавства (директив ЄС) акцент зроблено на добровільності застосування стандартів та розмежування положень стандартів і законодавчих нормативно-правових актів (технічних регламентів). Іншими словами, були виокремлені законодавчо регульована та нерегульована сфери використання нормативних документів і запроваджено упорядкування першої з цих сфер документами нового типу - технічними регламентами (ТР). ТР визначено як нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів та послуг.

Тепер національні стандарти України покликані на добровільних засадах забезпечити підвищення конкурентоспроможності та безпечності продукції, робіт і послуг, а як гармонізовані бути доказовою базою дотримання обов'язкових вимог технічних регламентів, тобто реалізовувати "презумпцію відповідності" основним (суттєвим) вимогам технічних регламентів, що їх стосуються.

В одночасно прийнятому Законі України "Про підтвердження відповідності" від 17.05.2001 № 2406-ІІІ такий документ названо "технічний регламент з підтвердження відповідності" і йому надано статус урядового нормативно-правового акту. Тут встановлено, що цей ТР має містити: опис видів продукції, що підлягає обов'язковому підтвердженню відповідності; вимоги до такої продукції, які мають убезпечувати людей, тварин, рослини, майно і довкілля; процедури підтвердження відповідності таким вимогам.

2002 р. в Указі Президента України "Про Державний комітет України ї питань технічного регулювання та споживчої політики" від 01.10.2002 № 887/2002 запроваджено (хоч і без конкретизації його змісту) нове поняття "технічне регулювання". Пізніше Постановою Кабінету Міністрів України "Про делегування Держспоживстандарту повноважень на затвердження нормативно-правових акті" від 26 грудня 2003 № 2002 Держспоживстандарту було доручено затвердження ТР, що суттєво принижувало рівень таких документів.

У 2005 р. наявні засади доповнено Законом України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" від 01.12.2005 № 3164-ІУ (нову редакцію прийнято 31.05.2007 р.), в якому нарешті, визначено поняття "технічне регулювання". Постановою Кабінету Міністрів України "Про делегування Держспоживстандарту повноважень на затвердження нормативно-правових актів" від 26 грудня 2003 № 2002 установлено нове визначення ТР, яке позбавило легітимності доручення, а також підкреслено необхідність оприлюднення проектів НД та ТР, що створить можливість вільного обговорення їх заінтересованими сторонами. Постанова закріпила викладення НД та ТР лише національною мовою, і лише у разі потреби додатково названо мови міжнародних та регіональних організацій. Було узаконено вимоги враховувати конкретні ризики для споживачів, довкілля та природних ресурсів, що спричиняють дійсну потребу прийняття ТР, та встановлювати процедури оцінки відповідності, які досі (у сфері давно запровадженої сертифікації) залишаються ігнорованими.

Водночас було внесено зміни до Закону України "Про стандартизацію" від 17.05.2001 № 2408-111, але чомусь не скасовано залишки раніше скоригованого Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93 № 46-93.

Отже, на сучасному етапі правові основи технічного регулювання (стандартизації та сертифікації) в Україні визначають Закони України: "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93 р. № 46-93; "Про Державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" від 08.04.93 р. № 30-93; "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 11.02.98 р. № 113/98-ВР (в редакції від 15.06. 2004 р. № 1765-ІУ); "Про підтвердження відповідності" від 17.05.2001 р. № 2406-ІІІ; "Про акредитацію органів з оцінки відповідності" від 17.05.2001 р. № 2407-ІІІ; "Про стандартизацію" від 17.05.2001 р. № 2408-ІІІ; "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" від 01.12.2005 р. № 3164-ІУ (в редакції від 31.05.2007 р. № 1107-У (1107-16) та ін.