Розділ «ТЕМА 1. СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ I РОЛЬ СТРАХУВАННЯ»

1.1. Зародження та розвиток страхових відносин

Слово "страхування" увійшло в українську мову давно. Воно має відповідники в інших мовах: "insuranse" - у англійській, "versicherungs" - у німецькій. Західні філологи вважають, що термін має латинське походження. У основі його слова securus і sine сига, що означають "безтурботний". Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки [37].

Така ідея закладалась у перших страхових відносинах, відомості про які знайдено в джерелах, датованих третім тисячоліттям до нашої ери. Це не що інше, як закони вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 до н.е.). Одним із них передбачалось укладання угоди між учасниками торговельного каравану про те, щоб спільно покривати збитки, які могли виникнути внаслідок розбійницького нападу, пограбування чи будь-якої іншої події у дорозі.

У мореплаванні угоди про взаємний розподіл збитків від загибелі кораблів та інших морських небезпек укладались між корабельниками - купцями на берегах Перської затоки та у Фінікії.

У Стародавній Греції існували угоди купців-піратів, що врегульовували питання як про розподіл доходів від торговельно-розбійницьких операцій, так і про розподіл втрат від морських небезпек.

У вище наведених прикладах прослідковується одна й та ж сама мета: забезпечення відшкодування збитків від стихійних лих та інших небезпек кожному з учасників торговельного колективу спільно, за рахунок всіх його членів. Має місце також ще одна особливість: відсутність регулярних страхових платежів у спільну касу.

Слід відзначити, що організація страхового фонду, яка полягає у зобов'язаннях відшкодування збитків шляхом їх розподілу між певним колом осіб, являє собою найдавнішу форму страхування.

В подальшому розвитку страхування набуло більш досконалої форми. Страхові відносини починають будуватись на основі внесення регулярних страхових платежів, які призводять до накопичення грошових засобів і створення страхового фонду. Проте такий перехід здійснювався не відразу. Деякий час обидві вище розглянуті форми страхових відносин існували паралельно чи доповнюючи одна одну.

Є відомості, що такий характер страхування мав місце в організаціях професійно-корпоративного типу. В завдання цих організацій входило надання матеріальної допомоги їх членам при нещасних випадках, а у разі смерті — членам сімей. Подібні організації існували в Стародавній Індії, Єгипті і були здебільшого організаціями взаємодопомоги торгового люду.

Найбільш яскраво, порівняно з іншими народами старовини, взаємне страхування в постійних організаціях статутного типу було розвинене в Стародавньому Римі. Воно використовувалось в різноманітних професійних спілках і колегіях. Головними цілями таких колегій було забезпечення високого рівня поховання (в ті далекі часи існував значний культ предків), надання матеріальної допомоги в разі захворювання, отримання травми, каліцтва.

Таким чином, у античному суспільстві страховий захист мав яскраво виражений характер братерської взаємодопомоги. В ті далекі часи зароджувались перші паростки особистого страхування.

У п'ятому сторіччі нашої ери з падінням Римської Імперії завершилась антична епоха і розпочалось середньовіччя. На ранніх стадіях цього періоду страхування було багато в чому схоже з античним і в цілому пройшло в своєму розвитку два етапи:

1. Від взаємодопомоги взагалі, без диференціації страхових випадків, форм і розмірів взаємної підтримки до конкретизації і навіть її спеціалізації з урахуванням кола страхових випадків, форм і розмірів страхових виплат;

2. Від розподілу збитку між членами певного колективу за фактом настання страхової події до системи періодичних, чітко визначених страхових платежів та попереднього накопичення страхового фонду.

В дослідницькій літературі страхування середніх віків має назву гільдійно-цехового.

Середньовічне страхування охоплювало майже всі основи сучасного майнового та особистого страхування. Для гільдійно-цехового страхування більш пізнього періоду характерне також виділення із загального фонду спеціальних фондів. Наприклад, сирітських страхових кас, учасниками яких могли бути і сторонні особи. Це свідчить про те. що в процесі розвитку продуктивних сил гільдійно — цехове страхування втрачало замкнутий характер, виходило за рамки організації, метою діяльності якої було надання взаємодопомоги виключно її членам.

Комерційного характеру страхування починає набувати в процесі формування так званого капіталізму вільної конкуренції. Спрямованість на отримання прибутку є специфічною ознакою капіталістичного страхування. Воно виходить за межі докапіталістичного колективу і починає працювати на ринок з формуванням відповідних фінансових відносин між його суб'єктами.

1.2. Сутність страхового захисту і сукупного страхового фонду суспільного виробництва

При реалізації ризику людство завжди намагалось здійснити певний захист. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови слово "захист" означає заступництво, охорону, підтримку. Необхідність відшкодування збитків після реалізації ризиків для забезпечення безперервного суспільного буття та процесу суспільного виробництва, для підтримання стабільного рівня життя та стабільності в економіці вимагає активної антиризикової діяльності, що проявляється у встановленні певних взаємовідносин між людьми з приводу компенсації, репресії та превенції наслідків настання страхових випадків. Саме такі відносини характеризують собою економічний термін "страховий захист".