Розділ «Тема 1 ПРЕДМЕТ І МЕТОД ДИСЦИПЛІНИ "СТРАХОВІ ПОСЛУГИ"»

Навантаження (залежно від форми та виду страхування може коливатися від 9 до 30—40 %) покриває витрати страховика на ведення страхової діяльності, витрати на фінансування превентивних (попереджувальних) заходів та забезпечує заплановану норму прибутковості. Витрати на фінансування превентивних заходів формують фонд превентивних заходів страховика за методикою, яку розробляє страховик самостійно. Витрати на ведення справи встановлюються законодавством та правилами страхування.

Актуарні розрахунки — це розрахунки тарифів за будь-яким видом страхування. За допомогою таких розрахунків визначається собівартість та вартість страхової послуги. Згідно з Розпорядженням Держфінпослуг "Про затвердження Кваліфікаційних вимог до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками" № 3519 від 8 лютого 2005 p., актуарними розрахунками можуть займатися фізичні особи, які мають вищу освіту за математичним, технічним або економічним напрямом та отримали свідоцтво на право займатися актуарними розрахунками [13]. Актуарно визначається тариф-нетто, розраховується ризикова надбавка, обчислюється навантаження, розмір страхової премії.

Співстрахування означає, що об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками. Тобто один і той самий ризик у певних частках страхують дві або більше страхові компанії, видаючи при цьому спільний або окремі поліси відповідно до суми, що становить частку кожного страховика. У договорі страхування вказуються права й обов'язки кожного страховика.

Перестрахування — це страхування одним страховиком (перестрахувальником, цедентом) частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика, цесіонарія). Перестраховиком може бути резидент чи нерезидент. Процес передання ризику на перестрахування називається цесією.

Таким чином, проаналізований понятійно-категоріальний апарат сприяє не лише науковому пізнанню страхової діяльності, але й оволодінню практичним знанням.

1.4. Особливості методології дослідження страхових послуг. Роль та значення дисципліни "Страхові послуги" для підготовки нового покоління фахівців з фінансово-банківського бізнесу

Метод дослідження економічних явищ і процесів, у тому числі страхових послуг — це сукупність розумових і фізичних процедур, які націлені на вирішення наукової проблеми. На наш погляд, метод дослідження має три основні елементи: прийом, підхід і спосіб.

Прийом — це інструментальна частина методу, яка відповідає на питання "чим досліджувати?". Наприклад, учений може досліджувати страхові послуги, застосовуючи прийоми порівняння, класифікації, періодизації тощо. Водночас він може користуватися у науковому пошуку такими знаряддями пошуку, як авторучкою, калькулятором, персональним комп'ютером тощо.

Підхід — це просторово-часова частина методу наукового дослідження, яка відповідає на питання "куди?" і "де?" досліджувати. Підхід — це позиція автора дослідження, його точка зору. Підхід до вивчення страхових послуг може бути, наприклад, мікроекономічним, макроекономічним, індивідуальним, професійним, абстрактним, регіональним, внутрішнім, зовнішнім тощо.

Спосіб — це функціональна частина методу, яка відповідає на питання "як досліджувати страхові послуги?". До способів дослідження страхових послуг можна зачислити, наприклад, такі: графічний, математичний, статистичний, соціологічний, історичний тощо.

Отже, метод дослідження страхових послуг — це шлях до істини, що дає відповідь на питання: чим, де, куди і як досліджувати страхові послуги.

При вивченні страхових послуг на роль методологічних орієнтирів претендують такі теоретичні положення:

· страхові послуги — це окремий елемент фінансових послуг, які під впливом різних чинників зазнають кількісних і якісних змін;

· наповнення страхових послуг якісно новим змістом та кількісне їх зростання залежить від розвитку рівня матеріального добробуту населення та корпоративної культури;

· "виробники" страхових послуг — страхові фінансові установи — з одного боку, страхують суб'єктів господарювання від ринкових невдач, з іншого — потребують страхового захисту від загроз як ділові одиниці ринкової економіки.

У вітчизняних посібниках з дисципліни "Страхові послуги" йдеться головним чином про страхування, а не про страхові послуги. У цій книзі розглядаються власне страхові послуги, що спонукало автора до термінотворення: "страхові накопичувальні послуги", "страхові послуги у разі нещасних випадків", "страхові послуги щодо захисту майна", "страхові послуги у підприємницькій діяльності", "страхові послуги у банківництві" тощо.

Роль та значення навчальної дисципліни "Страхові послуги" для підготовки нового покоління фахівців із фінансово-банківського бізнесу полягає у такому:

як майбутні працівники банківської сфери нинішні студенти набувають знань з основ страхового захисту банківництва та навиків їх застосування у діловій діяльності;

як громадяни держави студенти отримують необхідні соціальні та правові знання щодо можливостей та механізмів надання страхових послуг, щодо захисту свого життя, здоров'я і довічної пенсії, а також у разі нещасних випадків;

як члени суспільства студенти набувають необхідної освіченості та розуміння суті та специфіки актуальних галузевих видів страхових послуг, а також організаційних механізмів і перспектив розвитку ринку страхових послуг у зарубіжному світі;