Розділ «Тема 10. СТРАХОВІ ПОСЛУГИ У БАНКІВНИЦТВІ»

На розмір страхового тарифу впливають: строк страхування, порядок сплати страхової премії (одноразово чи періодично), вартість нерухомості, рівень ризику, який визначається у результаті експертизи, чистота історії переходу права власності на нерухомість.

Нині на ринку пропонується декілька варіантів титульного страхування. Деякі страхові компанії страхують клієнтів на суму експертної оцінки або ринкової вартості житла.

Інші ж страхові компанії обмежуються страхуванням позичальника тільки на суму заборгованості перед банком на момент настання страхового випадку. Обсяг страхового покриття зменшується у міру погашення клієнтом кредиту. Крім цього, як свідчить світова практика, до розміру страхової суми мають включатися судові витрати. Права й обов'язки сторін за договором страхування ризику втрати права власності на нерухомість не відрізняються від загальноприйнятих у страхуванні, крім зобов'язання страховика забезпечити захист страхувальника в суді у разі заперечення права власності.

Отже, основним завданням страхування іпотеки є забезпечення всіх учасників захистом від майнових втрат, а також гарантування своєчасного та повного відшкодування збитків, пов'язаних із настанням страхових випадків.

10.4. Страхові комплексні послуги у банківництві: стан та проблеми

У всіх розвинутих країнах світу не викликає жодного сумніву необхідність у страхуванні специфічних ризиків банківської діяльності. Банк обов'язково має мати поліс комплексного банківського страхування Bankers Blanket Bond (поліс ВВВ). Буде доцільним, на нашу думку, назвати таке страхування як страхові комплексні послуги у банківництві.

Перше страхове покриття для банків було розроблене близько 100 років тому і нині його правила стали базовими для фахівців зі страхування в усьому світі. За сучасних умов поліс ВВВ укладається на страхові суми розміром від 5 до 100 млн. дол. США (достатня кількість великих банків сплачують страхові премії за підвищеними ставками для збільшення величини страхового покриття до 200—300 млн. дол. США) [14, с. 131].

Страхові комплексні послуги для банку включають більше десяти окремих, але взаємопов'язаних полісів, зокрема: страхування незаконних (чи шахрайських) дій співробітників банку; страхування збитку, нанесеного майну банку; страхування втрати чи пошкодження цінностей, які знаходяться в приміщенні банку; страхування втрати готівки чи інших цінностей при транспортуванні тощо.

При прийнятті рішення щодо конкретних страхових послуг для банку використовують переважно два підходи. Перший підхід — максимально широке покриття всіх ризиків банку. Наявність комплексного покриття дозволяє банку виходити на рівень міжнародного співробітництва. До недоліків такого страхового покриття можна зараховувати високу вартість, великі розміри франшиз, а також достатній перелік випадків, за яких страхове відшкодування не здійснюється.

Другий підхід характеризується вибірковістю за видами покриття, і головна його ознака та перевага — менша вартість порівняно з комплексним покриттям. Нині неможливо визначити, який підхід є доцільнішим: оскільки перший є більш характерний для розвинутих фінансових ринків, а другий — для тих, що розвиваються.

Реалізація комплексної програми страхування банку е непростою. Поліс ВВВ є світовим і тому потребує аудиту за міжнародними стандартами. Весь процес реалізації страхової комплексної послуги для банку може тривати від півтора до трьох місяців і включає такі етапи [8, с. 35—37]:

Перший етап — банк подає заяву на страхування, яка передається уповноваженому брокерові. На її основі брокер одержує від андеррайтерів "Ллойда" котирування (визначення ставки премії, за якою готові застрахувати ризик), а також вказівки щодо необхідності сюрвею. До заяви обов'язково додається остання, а також річна фінансова звітність банку та висновок аудиторської компанії за підсумками останньої перевірки (бажано англійською мовою), оформлені за міжнародними стандартами.

Другий етап — організація сюрвею. Остаточне рішення про необхідний обсяг проведення сюрвею стосовно банку-страхувальника завжди приймає андеррайтер на основі вивченої заяви та самостійно обирає сюрвейєрську компанію. Така оцінка може проводитися одним або кількома фахівцями (сюрвейерами) безпосередньо у банку, певних підрозділах, де вони ознайомляться з його діяльністю та менеджментом. Результатом сюрвею є сюрвейєрський звіт, основне завдання якого — дати фахову експертну оцінку банку щодо напрямів його діяльності та пропонованих банківських послуг, організаційної структури банку та його корпоративного менеджменту, організації безпеки в банку, використання комп'ютерних та інших інформаційних систем тощо.

Протягом одного-двох тижнів сюрвейєр готує чорновий варіант звіту та надає його брокеру й банку. Остаточний варіант звіту подається андеррайтерам, а банк здійснює зазначені у звіті рекомендації. Залежно від розмірів банку і замовленого андеррайтерами обсягу оцінки вартість сюрвею може коливатися в межах 10—30 тис. дол. США. У кінці 90-х років XX ст. сюрвейєрська оцінка сховища одного з японських банків коштувала 20 тис. дол. [12, с. 153].

Третій етап — затверджується національна страхова компанія, яка видаватиме поліс ВВВ і за посередництвом брокера передаватиме ризик у "Ллойд".

Четвертий етап — розроблений та погоджений договір страхування підписується затвердженою страховою компанією та банком.

П'ятий етап — за посередництвом брокера відбувається перестрахування ризику.

Відповідно до світової практики передбачено й страховий захист від кримінальних ризиків, тобто незаконних чи шахрайських дій співробітників банку; втрати чи пошкодження цінностей, які знаходяться в приміщенні банку; втрати готівки при транспортуванні; збитків, нанесених майну банку; збитків у результаті втрати чи підробки цінних паперів тощо.

Доповненням до поліса ВВВ є страхування від комп'ютерних та електронних зловживань (Electronic & Computer Crime) та страхування професійної відповідальності працівників банку (Professional Indemnity Policy) за необережність та помилки, допущені в процесі виконання ними своїх обов'язків перед клієнтами.

Страхування від комп'ютерних злочинів у світовій практиці можливе у двох варіантах — англійському та американському. Американський варіант страхування є досить лаконічним: покриття збитків страхувальника внаслідок несанкціонованого доступу третіх осіб до комп'ютерної мережі банку з метою шахрайства. Англійський поліс страхування від комп'ютерних злочинів є деталізованіший і виділяє такі об'єкти покриття: