Розділ «Лекція 7. Соціальна структура суспільства»

З поняттям соціального статусу нерозривно пов'язане поняття соціальної ролі. Теорія соціальних ролей була розроблена Я. Морено, Дж. Мідом, Р. Дарецдорфом. Особистість одночасно включена до різних соціальних систем. Звичайно, в кожній з них вона має різні права і обов'язки. Наприклад, одна і та ж особа в різних соціальних системах має права і обов'язки члена трудового колективу, чоловіка та батька, громадянина держави тощо. Отже, особа володіє різними соціальними статусами. Зрозуміло, що кожен із соціальних статусів, яким володіє соціальний суб'єкт, передбачає для нього специфічні правила поведінки, відмінні від тих, що надають йому інші соціальні статуси. Логічно, що якщо соціальний суб'єкт володіє багатьма статусами, а кожен статус передбачає лише окремі права, обов'язки і правила поведінки для нього, то в різних ситуаціях дії і вчинки цього соціального суб'єкта будуть відрізнятися. Тому вдома ми поводимося зовсім не так, як на роботі чи в громадських місцях. Такі форми поведінки і прийнято називати соціальними ролями. Так, в сім'ї ми граємо одну соціальну роль (наприклад, чоловіка, дружини, батька, дитини тощо), в трудовому колективі — іншу, а в компанії друзів — третю. Неважко помітити, що соціальна роль напряму залежить від соціального статусу, і в соціального суб'єкта може бути стільки соціальних ролей, скільки в неї є соціальних статусів.

Соціальна роль — це певна модель, зразок поведінки соціального суб'єкта відповідно до його соціального статусу.

Справді, коли поведінка соціального суб'єкта не виходить за рамки прав і обов'язків, які для нього надає той чи інший статус, то така поведінка має право називатися соціальною роллю, що її виконує цей соціальний суб'єкт. Інша справа, коли він нехтує власними обов'язками і зловживає правами. Рано чи пізно така ситуація призведе до конфлікту соціального суб'єкта з людьми, що її оточують. Тому, коли поведінка особи виходить за межі її соціального статусу, не відповідає йому, таке явище називають рольовим конфліктом. Як правило, рольові конфлікти виникають тоді, коли інтереси члена соціальної групи не відповідають загальним груповим інтересам, що призводить до протиборства між членом групи і всією групою. З іншого боку, інтереси особистості формуються під впливом інших соціальних груп, членом яких вона також виступає. Отже, мова йде в першу чергу про протиборство різних соціальних груп з різними соціальними цінностями, членами яких є особистість. Цікаво, що ролевий конфлікт меншою мірою зачіпає соціальні групи, а здебільшого діє на саму особистість.

Слід сказати, що соціальні статуси - явище, що формується в процесі історичного розвитку і не залежить від волі індивідів. Більше того, вони є в суспільстві й за відсутності конкретних індивідів. Проте дія соціальних статусів настає лише після заповнення порожніх "ніш" індивідами, що виконують соціальні ролі. Поведінка ж в межах соціальної ролі визначена заздалегідь соціальними нормами. Таким чином соціальна роль є очікуваною іншими соціальними суб'єктами заздалегідь. Так, викладач, що приходить на пару, очікує того, що студенти встануть і привітаються з ним. З іншого боку, студенти на лекції очікують пояснень викладача. Такі очікування виконання соціальних ролей на основі заздалегідь визначених соціальних норм називаються експектаціями.

Таким чином, соціальні статуси є необхідними елементами соціальної структури суспільства, що відбивають сутність її побудови. Соціальні відносини в межах соціальної структури зумовлюються виконанням соціальними суб'єктами їхніх ролей.

7.3. Теорії соціальної нерівності

Відносини між складовими частинами соціальної структури можуть містити елементи соціальної рівності і соціальної нерівності. Втім, соціальна рівність є поняттям доволі хитким. Навіть в межах одних і тих же соціальних груп будуть простежуватися елементи ієрархії, викликані різними способами життя окремих соціумів, їх активністю та участю у громадському житті. Тим паче, що самі соціальні відносини фактично є відносинами соціальної нерівності. Прагнення зобразити соціально рівне суспільство в наукових і філософських творах були фантазією, утопією. Спроба ж побудувати комунізм як суспільство соціально рівних індивідів, призвела до трагедій мільйонів.

Перші спроби проаналізувати соціальну нерівність в суспільстві, її причини і характер, виміряти її параметри, були зроблені ще в епоху античності, зокрема, Платоном і Аристотелем. Проте подібні теоретичні доробки були несистематичними, випадковими і не мали жодного емпіричного підґрунтя. Ці теорії були науковими лише почасти. І лише з утворенням індустріального суспільства, а також утвердженням соціології як науки, намагання осягнути сутність і ступінь соціальної нерівності уже більше носили не випадковий, а концептуальний характер.

Теорія класів

Теорія соціальної стратифікації

Фундамент теорії соціальної стратифікації було закладено К. Марксом та М. Вебером. Сама ж теорія була розроблена на початку40-ихроків XX ст. американськими соціологами П. Сорокіним,Т. Парсонсом, Е. Шилзом та іншими ученими, які вважали, що між соціальними верствами існують істотні відмінності, що проявляються в характері власності, якою вони володіють, рівні доходів, престижі, авторитеті, пільгах, обсягові влади.

Термін стратифікація (з лат. stratum - прошарок, верства, facere — робити) був введений П. Сорокіним для позначення соціальної нерівності.

Як уже було сказано, у марксизмі основою стратифікації є виключно економічний чинник, М. Вебер удосконалив дану систему і додав ще два чинники — соціальний престиж і владу (належність до політичних партій).

Однією з найбільш розроблених концепцій соціальної стратифікації є функціоналістська (Т. Парсонс, Е. Шилзта ін.), відповідно до якої стратифікаційна система суспільства являє собою диференціацію соціальних ролей і позицій і є об'єктивною потребою будь-якого розвиненого суспільства. З одного боку, вона обумовлена поділом праці й соціальною диференціацією різних груп, а з іншого боку — є результатом дії пануючої в суспільстві системи цінностей і культурних стандартів, що визначають значимість тієї або іншої діяльності й узаконюють складну соціальну нерівність.

У теорії соціальної дії Т. Парсонс робить спробу розробити універсальні критерії соціальної стратифікації [8, с. 332]:

• "якість ", тобто надання індивідові певної характеристики, позиції (наприклад, відповідальність, компетентність і ін.);

• "виконання ", тобто оцінка діяльності індивіда в порівнянні з діяльністю інших людей;

• "володіння" матеріальними цінностями, талантом, майстерністю, культурними ресурсами.

Окрему концепцію соціальної стратифікації розробив П. Сорокін. За визначенням цього ученого, соціальна стратифікація — це диференціація населення на класи і верстви в ієрархічній побудові. її основа і сутність полягають у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності та обов'язків, наявності певних соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації, вважає П. Сорокін, різноманітні й численні, однак їхнє різноманіття зводиться до трьох основних форм: економічна, політична й професійна стратифікація. Як правило, вони тісно переплетені: люди, що належать до вищої верстви в якомусь одному відношенні, звичайно належать до того ж прошарку й за іншими параметрами, і навпаки.

Соціальна стратифікація, згідно П. Сорокіну, є постійною характеристикою будь-якої соціально організованої групи. Змінюючись за формою, соціальна стратифікація існувала у всіх суспільствах і продовжує існувати в науці й мистецтві, політиці й менеджменті, банді злочинців і демократіях "соціальних зрівнювачів" — скрізь, де існує будь-яка організована соціальна група, стверджує вчений. Однак вона відрізняється якісно й кількісно. Кількісний аспект соціальної стратифікації в її основних формах припускає висоту й профіль "соціального будинку" (відстань від його основи до вершини, крутість і пологість схилів соціальної піраміди тощо). Предметом якісного аналізу є внутрішня структура соціального конусу, його цілісність, внутрішня організація.