Розділ «Лекція 5. Соціологічна думка в Україні»

Його соціологічні погляди були близькими до ідей О. Конта та Г. Спенсера, С. Подолинського та М. Драгоманова. Соціологічна теорія М. Ковалевського була побудована на засадах позитивізму. Соціологія, на його думку, є наукою, що на основі конкретних соціальних фактів визначає основні тенденції розвитку соціальних явищ. У двотомній праці "Соціологія" (1910) він визначив основним завданням науки визначення механізмів, необхідних для блага суспільства, тобто для його порядку і прогресу, що є близьким до трактувань завдань соціології на сучасному етапі, а також всіх різноманітних біосоціальних причин, від яких вони залежать.

Поєднавши ідеї Подолинського та Драгоманова, відштовхуючись від теорії еволюціонізму, Ковалевський визначив, що соціальний прогрес є поступовим перебігом соціальних явищ від їх більш простих до більш складних форм, у такий спосіб забезпечується соціальний прогрес. Останній не залежить від волі конкретних індивідів, хоча й забезпечується ними. Сутність прогресу випливає з прагнення людей до солідарності, причому чим вища стадія соціального прогресу, тим більше зростають подібні прагнення. Прогресом, на його думку, власне і є зростання такої солідарності в усіх її проявах. Підкреслюючи плюралістичні ідеї М. Драгоманова, М. Ковалевський доводив, що соціальний прогрес забезпечується рядом факторів — політичних, економічних, культурних, проте жоден із цих факторів не є вирішальним.

Представником органістичної школи в українській соціології був Олександр Стронін (1826-1889). Предметом дослідження ученого насамперед стали аналіз суспільства та його соціальної структури Застосовуючи провідний у своїх дослідженнях метод аналогій, як і усі органіцисти, Стронін порівнює суспільство з організмом, а соціальні інститути — з його частинам. Оскільки суспільство є близьким до живого організму, то логічно, зазначає дослідник, наблизити соціальні науки до природничих.

Будову суспільства Стронін подавав у вигляді піраміди, на вершині якої знаходиться еліта, а в основі — більшість. Користуючись методом аналогій, і спираючись на свої органістичні погляди, учений доводить, що така будова є виявом соціального розвитку, адже так само, пташина зграя летить, вишикувавшись у трикутник. Така структура суспільства є стійкою, адже більшість лежить в основі піраміди. Коливання ж у верхівці нездатне порушити стійкість суспільної піраміди, пале з іншого боку не дозволяє йому бути повністю нерухомим, перейти до стагнації.

Характеризуючи соціальну структуру суспільства, вчений уявляє її у вигляді піраміди, яка відображала соціальну ієрархію російського суспільства. її вершина — привілейована меншість (законодавці, судді, адміністрація), далі йде клас капіталістів, а в основі піраміди — селяни та ремісники.

Розглядаючи основи соціального життя, Стронін виділяє три закони функціонування суспільства — біологічний, соціальний та політичний.

Одним із фундаторів вітчизняної етносоціології був відомий український історик та етнограф Володимир Антонович (1834-1908), який обґрунтував свої ідеї у праці "Три національні типи народні" (1888). Нацією учений назвав групу людей, "рідних і близьких між собою натурою, хистом, вдачею, дотепністю, вдатністю, темпераментом" (32). Цікаво, що учений висловив цілком раціональне припущення, що на формування нації впливають не тільки біологічні, а соціальні фактори. Основними соціальними рисами українців Антонович визначив прагнення до рівноправності, волі та справедливості. Важливими критеріями соціального розвитку як нації, так і окремої особи В. Антонович вважає культуру та етику.

Ідеї ї федералізму, та солідарності розвинув у своїх працях видатний український письменник, учений та громадський діяч Іван Франко (1856-1916). Установленні ідей федералізму І. Франка можна виділити два етапи: на першому обґрунтовується концепція громадівського федералізму, у якому вбачав основу свободи як кожного взятого індивіда зокрема, так і громади в цілому; на другому етапі він припускав утворення федерації держав на принципах загальної рівності та соціальної справедливості.

Будучи палким патріотом України та української нації, Франко виступав проти націоналізму, що проповідувався німецькими соціал-демократами. Вчений зауважив що соціалізм соціал-демократів не принесе панацеї від хвороб, засобом прогресивного розвитку суспільства є вирішення соціальних проблем.

Окрему сторінку соціологічної спадщини України на рубежі XIX—XX ст. представляли ідеї Михайла Грушевського (1866-1934).

Соціологічні погляди М. Грушевського формувалися під впливом Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, Л. Леві-Брюля та М. Вебера. Вершиною його наукових соціологічних поглядів стала праця "Початки громадянства" (генетична соціологія), опублікована 1921 р. у Відні. Провідною ідеєю твору стало обґрунтування основних закономірностей становлення і розвитку суспільства. Індивідуалізм чи колективізм є пріоритетним принципом розвитку суспільства? Які фактори переважали в трансформації суспільного життя? Які стадії соціального розвитку пройшло людство? Які особливості формування українського суспільства? Ось основні питання, відповіді на які намагається знайти автор "генетичної соціології".

Досліджуючи соціальний розвиток різних епох, М. Грушевський визнає, що на окремих стадіях розвитку суспільства роль окремих осіб була дуже значною. Проте, як доводить соціолог, поява таких осіб була виявом об'єктивних закономірностей соціального розвитку суспільства на даній стадії. Значно більший вплив на трансформацію суспільства мали соціальні общини — племена, класи, і особливо народи. Тому, можна констатувати факт, що хоча український вчений і не відкидає впливу індивідуального чинника на хід історії, все ж за своїми поглядами він, як і Е. Дюркгейм, є колективістом. Як і більшість соціологів того часу, Грушевський вважає, що закони розвитку суспільства є об'єктивними, завдання ж соціолога полягає у тому, щоб серед маси фактів відкинути випадкове, і встановити таким чином закономірності соціального розвитку. Така думка зближує концепцію Грушевського з теорією "ідеального типу" М. Вебера. Учений доводить, що на історичний розвиток суспільства впливав не один фактор, а усі вони, узяті разом. Саме тому соціолог критикує концепцію Маркса, згідно якої лише економічні відносини стали основою розвитку суспільства. Втім і сам Грушевський погоджується, що не усі чинники однаково детермінували соціальний розвиток. Провідними з них учений вбачає біологічний, економічний і психологічний, які по-різному впливали на суспільство на різних етапах його розвитку.

Загалом автор "генетичної соціології" виділяє три стадії суспільства — початки суспільної організації, племінно-родову організацію та класово-державний устрій. На кожній із цих стадій і діють основні детермінуючі чинники соціального розвитку: на початках суспільної організації переважаючим є біологічний чинник, при переході до родо-племінної общини домінує психологічний фактор, а з виникненням класового суспільства і держав — економічний.

В заключній частині "Початків громадянства" — "Українських переживаннях", яку автор не встиг закінчити, досліджується проблема становлення українського суспільства. Автор опрацьовує багатий етнографічний матеріал, наукову спадщину своїх попередників - М. Зібера, М. Сумцова, Ф. Вовка та ін. Ця частина "генетичної соціології" цінна тим, що вперше в історії українського суспільствознавства була зроблена узагальнена спроба сформувати сучасну концепцію розвитку українського суспільства й української нації. Особливий інтерес викликає його концепція виникнення та розвитку української нації. Грушевський простежує історію виникнення, становлення та розвитку української нації, відзначає її особливості та характерні риси, розглядає той шлях боротьби за національне визволення, який вона пройшла. Аналізуючи складний та суперечливий процес розвитку українства, він зазначає, насамперед, ті особливості класової структури української нації, які вплинули на його розвиток.

Предметом наукового інтересу Грушевського була і політична соціологія. Як відомому політичному діячу, йому були близькими проблеми становлення демократії і створення незалежної національної держави в Україні. Учений обґрунтовує ідею права кожного народу на створення власної держави. Таким чином провідним суб'єктом політичних відносин, їх рушійною силою виступає саме народ, а український народ, як вважає Грушевський, на початку XX ст. досяг такого рівня розвитку, щоб мати власну державу.

Вчений вважає, що вже у XVII ст. українську народність почали залишати всі її вищі класи, які перейшли в ряди державно-керуючої народності. Представником українського народу став демос. Повторне дезертирство представники вищого класу, утвореного із козацьких старшин, здійснюють у XVIII ст. Вони "йдуть" у російське дворянство, в розряд якого їх зарахував уряд Росії за зраду інтересів українського народу. Селянство, демос, на думку М. Грушевського, лежить в основі самого поняття "українства". Завдяки цьому український визвольний рух завжди був пов'язаний із соціальним протестом: мотиви соціального характеру збігаються із національними і тісно переплітаються з ними. Трудові маси утворюють головний національний кістяк, стають запорукою національного розвитку, тоді як класи великих землевласників і фабрикантів, за рідким винятком, утворюються з чужорідних елементів, відірваних від національного ґрунту.

Отже, основний підсумок першого періоду розвитку вітчизняної соціології полягає в тому, що були закладені основи української соціологічної традиції. Виникла гостра потреба вивчати й зрозуміти нові суспільні явища та науково їх пояснити.

5.3. Розвиток української соціології в XX ст.

Розвиток соціологічних пошуків та емпіричних досліджень в українській соціології XX ст. був вкрай суперечливим і неоднозначним. Це пов'язано, без сумніву, з об'єктивними умовами, за яких розвивалася наука в Україні.

1. В історії розвитку української соціології у XX ст. можна виділити чотири періоди: