Розділ «12.3. Соціологічні дослідження політичної системи суспільства та її інститутів»

Розрізняють такі політичні режими:

• тоталітарний, що характеризується відвертою терористичною диктатурою, насильством, злочинними діями проти свого народу, прийняттям недемократичних законів тощо;

• авторитарний, за якого вся повнота влади зосереджується в руках небагатьох людей, чиї закони і розпорядження носять антидемократичний характер, часто характерним є прийняття фіктивних законів, методом завоювання довіри мас є брехливі обіцянки;

• демократичний, за якого вся влада зосереджена в руках народу.

Форма правління — це організація верховної влади, порядок утворення її органів, їх взаємовідносини з населенням.

Існують такі форми правління як монархія і республіка. В монархії державна влада зосереджена в руках однієї особи (монарха) і передається спадково; в республіці всі верховні державні органи обираються на певний строк. В свою чергу, монархії поділяються на абсолютні, де влада монарха є необмеженою, конституційні, де влада монарха обмежується конституцією, парламентські, в яких владу монарха обмежують органи законодавчої влади, обрані народом; республіки поділяються на парламентські, де більшими повноваженнями в прийнятті державних рішень користується законодавчий орган влади, президентські, в яких перевагу має глава держави і призначений ним уряд, парламентсько-президентські, де спостерігається рівновага в прийнятті державних рішень між законодавчими і виконавчими органами державної влади.

Державний устрій — це територіальний устрій держави, характер взаємовідносин між складовими частинами, а також кожної із них з державою в цілому. За територіальним устроєм держави поділяються на:

• прості (унітарні), на території яких, як правило, немає жодних автономних утворень;

• складні, які в свою чергу поділяються на федерації, де існують автономні утворення, в яких діють закони і розпорядження як всієї держави, так і ті, що прийняті місцевими органами влади; конфедерації — тимчасово утворені державні об'єднання шляхом добровільного злиття кількох незалежних держав; імперії — складні держави, утворені насильницьким приєднанням до держави інших територій, що входять до її складу з моменту приєднання і підпорядковуються їй.

Важливим предметом досліджень соціології держави є аналіз взаємовідносин держави і суспільства. На ґрунті подібної взаємодії в сучасній західній соціології сформувалась теорія громадянського суспільства.

Громадянське суспільство — поняття, що використовується для позначення всіх існуючих у суспільстві неполітичних відносин тієї сторони життєдіяльності суспільства й окремих індивідів, що перебуває поза сферою впливу держави, за межами директивного регулювання й регламентації [2, с. 171]. В основі громадянського суспільства лежить життя індивідів як приватних осіб, система вільно встановлюваних ними зв'язків і відносин, розмаїття властивих їм інтересів, можливостей і способів їх виразити, здійснити. При тоталітаризмі громадянське суспільство скорочується до мінімально можливих розмірів. Розвиток громадянського суспільства передбачає утворення правової держави, покликаної захищати й здійснювати інтереси й права громадян. Прийнято вважати, що необхідними передумовами такого суспільства є ринкова економіка із властивим їй різноманіттям форм власності; множинність незалежних політичних сил; суспільна думка, що недирективно формується; вільна особистість із розвиненим почуттям власної гідності.

Держава, що виникає на основі громадянського суспільства є його офіційним вираженням. Тут єдність індивідуального і загального реалізується в єдності й взаємозв'язку індивіда й держави через громадянське суспільство. Останнє має механізм саморегуляції, що дозволяє людині реалізувати свою двоїсту природу як індивідуальної так і соціальної істоти. Воно сприяє згладжуванню протиставлення людини людині за соціальним походженням, релігійним, національним і іншим розходженням. Поступово усвідомлюються не тільки власні егоїстичні інтереси, але й інтереси різних груп. Такі інтереси не можна реалізувати безпосередньо, тому вони опосередковано виражаються у формуванні громадських організацій: профспілок, політичних партій, масових рухів і т.д.

Громадянське суспільство має потребу в державі як офіційному виразникові спільних інтересів. Оскільки така держава виражає спільні інтереси і будує свою діяльність виходячи із загальних потреб народу, вона є дійсно демократичною не тільки за зовнішніми проявами, але й по суті. Демократична державна влада заснована на балансі інтересів усього суспільства і його окремих складових. Вона виконує суспільно значимі функції, які делегуються державі, оскільки не можуть бути виконані іншими структурними елементами громадянського суспільства.

Інтегрування суспільства на основі певної ідеології, національної ідеї або ідеї лідерства (або в чистому вигляді, або в їхній комбінації) не створює діючих інструментів його саморегуляції й самофункціонування. Спроби інтеграції суспільства на ідеологізованій основі приводять до появи тоталітарної держави. Поява ідеологізованого тоталітаризму неминуче веде до придушення паростків громадянського суспільства.

Соціологія політичних партій і партійних систем

Соціологія політичних партій і партійних систем — це галузь соціології політики, яка досліджує причини утворення політичних партій, механізми розвитку і функціонування партій і партійних систем.

Основним предметом дослідження даної галузі соціології політики є вивчення тенденцій функціонування і змісту діяльності політичних партій і партійних систем.

Політична партія (від лат. partio — частина, відділ) — це політична організація, найбільш політично активна й організована частина соціальної спільності, класу, що покликана виражати й захищати інтереси цієї спільності, здійснювати практичну роботу з їх задоволення.

У сучасній політологічній літературі представлений широкий спектр підходів до визначення поняття "політична партія" — від її розгляду як штабу по підготовці до чергових виборів до розуміння як апарата повсякденного впливу на маси у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Прийнято вважати, що партія є результатом перетворення волі індивідів у колективну волю, знаряддя участі громадян у формуванні політики держави [2, с. 159].

Основа діяльності будь-якої політичної партії — боротьба за завоювання політичної влади в державі й реалізація своїх програмних концепцій (економічних, ідейно-теоретичних, політичних) за допомогою законодавчої, виконавчої й судової влади. Свої програмні концепції політичні партії втілюють у життя через практичну діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї діяльності на різних історичних етапах розвитку й у різних політичних умовах.