Розділ «Тема 7. ІНТЕГРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ П. СОРОКІНА»

• неорганізовано-антагоністичний;

• неорганізовано-солідарний;

• неорганізовано-змішаний.

Розглядаючи довгостроково існуючі організовані групи, Сорокін описав чотири типи соціальних взаємовідносин, властивих їм.

1. Сімейний тип. Така форма інтеракції всеосяжна, тотальна, всеохоплююча по екстенсивності; високоінтенсивна; солідарна по напрямку і тривала. Конкретним прикладом можуть служити стосунки між люблячою матір'ю і дитиною; між взаємовідданими членами сім'ї; між справжніми друзями.

2. Договірний тип має таку особливість, як обмеженість часу дії, залучених у взаємодію сторін. Такий тип взаємодії ніколи не охоплює все життя і навіть велику її частину. Сторони взаємодіють одна з одною тільки в рамках маленького сектора їхнього життєвого кола. Інтенсивність взаємодії може бути високою і низькою, залежно від природи "договірного сектора" діяльності, але цей сектор завжди лімітований. У межах договірного сектора відносини солідарні, однак така солідарність егоїстична і спрямована на одержання взаємної вигоди, задоволення чи навіть на одержання "як можна більшого за менше".

3. Примусовий тип інтеракції, відрізняється від інших своїм антагонізмом. Цей тип взаємодій може займати все життя чи тільки

маленький сектор, причому примус може приймати різні форми: як кількісні, так і якісні, починаючи з фізичного примуса (нанесення фізичних травм і т. п.) і закінчуючи складними проявами психологічного примуса. Такі взаємини не дають ніякої волі "примушеній" стороні, тоді як сторона, що примушує, володіє нею в достатній мірі.

4. Змішані типи соціальних взаємодії. На думку Сорокіна, саме чотири вищевикладених типи охоплюють майже всі чисті форми соціальної взаємодії. Взаємини практично у всіх соціальних групах є різними варіаціями цих форм: вони частково сімейні, договірні, примусові.

Головною особливістю суспільного рівня життя, за Сорокіним, виступає наявність специфічного "нематеріального" символічного компонента у вигляді "значень — норм — цінностей", що втілює в собі природу соціальної реальності. Наполягаючи на специфіці соціокультурного, він думає, що цінності, ідеї, уявлення та інші елементи суспільної свідомості є єдино важливою детермінантою громадського життя. Тому соціокультурна взаємодія складається з наступних взаємозалежних елементів:

• сукупності нематеріальних значень,

• норм,

• цінностей,

• стандартів, не виражених у матеріальних носіях, але таких, що містяться у свідомості індивіда та групи,

• сукупності матеріалізованих цінностей громадського життя,

• сукупності взаємодіючих індивідів і груп.

Саме ціннісним підходом Сорокін намагається пояснити закони соціальної статики і динаміки, тотожності і різнорідності, конкретності й опосередкованості соціальних відносин у рамках суспільного цілого.

Усі ці системи чи групи існують, відрізняючись різними властивостями і характеристиками.

Таким чином, послідовно розвиваючи принципи іманентної зміни і лімітування, Сорокін приходить до такого висновку, що найбільш загальною моделлю соціокультурної зміни є безупинні мінливі рекурентні процеси. Звідси випливає, що ідентичні рекурентні і вічні лінійні соціокультурні процеси неможливі. Лінійний напрямок, обмежений у часі, існує майже у всіх соціокультурних процесах. У деяких він триває тільки декілька моментів чи годин, днів чи місяців; в інших — багато декад і навіть віків, але у всіх він лімітований в часі. Соціокультурні процеси з необмеженою можливістю змін своїх основних рис також є неможливими — фактично і логічно. Всі такі системи і процеси лімітовані у ймовірностях цих основних форм, тобто "історія завжди стара й повторює себе". Що стосується можливостей варіацій "випадкових" рис системи, діапазон можливостей тут широкий, теоретично майже необмежений.

Відповідно, безперервні зміни системи в цих рисах може тривати, доки існує система. Практично всі соціокультурні системи мають обмежені можливості зміни своїх основних форм. Всі системи, які продовжують існувати після того, як всі їх можливі форми вичерпались, приречені мати рекурентні ритми. Звідси випливає неминучість повторності ходу розвитку таких систем.